Ви є тут

Джерела трудового права України

Автор: 
Ярошенко Олег Миколайович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0507U000388
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ВИДИ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ
2.1. Конституція України - основне джерело трудового права країни
Особливе місце в життєдіяльності будь-якої сучасної держави належить Конституції.1 Її зміст і сутнісні риси визначаються насамперед тим, що вона регулює найважливіші суспільні відносини між громадянином, суспільством і державою, закріплює підвалини суспільного ладу, систему і принципи організації державної влади. Вона служить тим фундаментом, на якому ґрунтується правова й політична системи. Конституція виступає загальновизнаною платформою існування суспільства і фактично є офіційним виразником його інтересів. Як Основний Закон держави, вона є явищем демократичного порядку, оскільки встановлює рівноправність громадян, основні права та свободи, обмежує сваволю органів держави та їх посадових осіб. На думку науковців, прийняття Конституції, а тим більше послідовна її реалізація, виступають умовою стабільності, визначеності в розвитку суспільних відносин, свідчать про їх зрілість. Завдяки їй створюються надійні передумови для реформування сучасної системи трудового права, кодифікації трудового законодавства [53; 130; 186].
Основний Закон можна розглядати із соціальної, політичної та юридичної позицій. Із соціальної - як прояв громадської злагоди, волі всіх членів українського суспільства, своєрідний договір, що створює засади державної стабільності, розвитку і становлення кожного індивіда. У цьому сенсі Конституція є первинним фіксатором суспільних відносин, а тому має установчий характер. Із політичної - як підґрунтя здійснення державної влади, її функціонування згідно з принципом поділу єдиної державної влади на гілки, як акт державно-владного характеру, вона закріплює механізм участі громадян, їх об'єднань, політичних партій у діяльності державних органів. З юридичної - як нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу й безпосередньо регулює суспільні відносини в різних сферах життя держави, закріплює підвалини правової системи.
Незважаючи на те, що формально-юридичні властивості Конституції активно опрацьовувалися ще в радянській теорії права [516, с. 49 - 58], нині вони також привертають увагу вчених. Так, В.М. Шаповал відзначає, що Конституція належить до окремої категорії нормативно-правових актів - законів. Однак на відміну від останніх має більшу жорсткість - особливий характер прийняття та внесення змін [561, с. 3 - 7]. У цілому ж її властивостями є нормативність, установчість, програмність, вища юридична сила, підвищена стабільність, особливий ступінь охорони з боку держави.
Для визнання Конституції головним джерелом трудового права необхідно з'ясувати галузеву належність норм, які її складають. На думку багатьох учених, в Основному Законі містяться норми різних галузей права. Так, В.О. Тархов пише: "Не можна заперечувати, що в Конституції міститься низка норм адміністративного, трудового, земельного, фінансового, цивільного права і т.д. Віднести їх усі до державного права було б неправильно. Це означало б визнання його надгалуззю права, до чого немає підстав" [504, с. 22]. Науковця підтримують правники, які відзначають, що "до норм державного права рекомендується включати не всі норми Конституції, а лише їх частину..." [239, с. 17, 18]. З погляду інших, усі норми Основного Закону - це норми конституційного права. Прихильники цієї точки зору вважають, що "кожна норма, сформульована у її статтях, є нормою конституційного права" [247, с. 51]. Виходить, що норми конституційного права хоча й опосередковано, але також регулюють широкий спектр суспільних відносин, які становлять предмет усіх інших галузей права, у тому числі й трудового.
Ми вважаємо, що до предмета регулювання конституційного права входять (а) відносини, пов'язані зі встановленням засад організації держави і громадянського суспільства, (б) основи правового статусу людини і громадянина в цьому суспільстві, (в) форми й механізм здійснення державної влади. При цьому всі відносини, що регулюються цим правом, пронизує єдина ідея - ідея народовладдя. Що стосується предмета трудового права, то, починаючи з визначення його М.Г. Александровим, він тлумачиться через указівки на трудові й суміжні (безпосередньо пов'язані, похідні) суспільні відносини [4, с. 20; 213, с. 108].
Як правильно відзначає Л.Ю. Бугров, праця виступає суттю суспільного життя, предмета права взагалі [51, с. 65]. Тому вона й знаходить своє відбиття в Основному Законі нашої держави, але цілком природно, що при цьому не йдеться про повне комплексне відображення. У Конституції України знаходить відбиття найголовніше, найпринциповіше, основоположне. Тут і криється суть співвідношення конституційного і трудового права.
Викладений висновок підтверджує факт часткового співпадання предметів конституційного і трудового права. Це стосується насамперед інституту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Як видиться, слід погодитися з тим, що в суспільстві є загальний конституційний статус особи, який є незмінним, однаковим для всіх і містить у собі конституційні права, свободи й обов'язки. Крім того, кожен індивід у суспільстві має також свій правовий статус, обумовлений індивідуальними соціальними зв'язками, у тому числі й у царині праці. Наприклад, право на охорону здоров'я (ст. 49) і на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50) - це елементи конституційного статусу громадянина, але реально вони в багатьох випадках реалізуються за допомогою трудоправового інституту охорони праці [560]. Ці права одночасно знаходяться у предметі як конституційного, так і трудового права. При виникненні яких-небудь колізій перевага повинна бути віддана конституційному праву з огляду на положення Конституції як Основного Закону.
Чинна Конституція створила легітимне підґрунтя української державності, побудованої на демократичних принципах, стала чинником стабілізації політичного життя країни, забезпечивши суспільство і владу цивілізованими формами вирішення конфліктів, чіткими правовими механізмами подолання протиріч між