РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ БАЗОВИХ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ У МАЙБУТНІХ
ФАХІВЦІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
Традиційна система навчання не забезпечує достатнього рівня ефективності
навчально-виховного процесу через недостатній рівень реалізації у самостійній
роботі; недостатню активність студентів; недостатній "зворотний зв'язок" між
викладачем і студентом; нераціональне використання часу як викладача, так і
студента; низьку ефективність контролю, яка обмежує викладача і студента.
Отже, виникає питання, як організувати підготовку майбутнього інженера –
фахівця – керівника, спроможного конкурувати на ринку праці? Як має
розгортатись педагогічна діяльність, щоб закласти базу для формування фахової
компетентності?
Завдання, здавалося б, не нове, адже за радянських часів наші інститути
готували інженерів більше, ніж у розвинених країнах світу. З їх числа
формувалися й кадри керівних ланок не лише на виробництві, а й в усіх галузях
суспільного життя: до 85% з них мали інженерно-технічну освіту. Однак є істотна
обставина, яка це завдання значно ускладнює: до управлінської діяльності
майбутніх інженерів вищі навчальні заклади практично не готували, і кожному
керівникові доводилося оволодівати наукою і мистецтвом керування самостійно,
значною мірою навчаючись на власних помилках. Тож не було й належно
опрацьованих програм і методик підготовки до управлінської діяльності, не
вистачало й відповідних кадрів [362].
Нині йдеться мова про вирішення якісно нового завдання: організацію вищої
технічної освіти з урахуванням сучасних динамічних процесів розвитку
суспільства і тенденцій глобалізації світового досвіду підготовки кадрів та
потреб інтеграції в міжнародні системи освіти.
С.М. Ніколаєнко зазначає, що відповідність реальних результатів і змісту освіти
вищих навчальних закладів державним стандартам є необхідною, але недостатньою
умовою якості. Тому досягнення оптимальної якості професійної освіти зумовлено
створенням системи якості, яка на рівні конкретного вищого навчального закладу
забезпечувала б узгоджену реалізацію державних, суспільних і особистих
інтересів. Оскільки діюча система значною мірою є системою контролю за якістю,
а не забезпечення якості, то розробка нової системи має бути побудована на
основі, зокрема розробки моделі стандартизації професійної освіти вищого
навчального закладу як компонента системи якості та визначення концептуальних і
методологічних основ проектування системи якості в контексті регіональної
системи професійної освіти [208, с. 3].
"Необхідність адаптації національної системи кваліфікацій України до
європейської системи кваліфікацій (EQF) та запровадження нових підходів до
рівня знань, навичок, особистісних і професійних компетентностей випускників
вищих навальних закладів потребує радикальної організаційної перебудови
навчального процесу у вищих навчальних закладах разом із необхідністю
впровадження нових освітніх підсистем таких, як асинхронна система навчання;
активізація самостійної роботи студентів; багаторівневі індивідуалізовані
навчальні плани; накопичувальна кредитно-модульна система; розширена шкала
оцінювання знань /208/ 1)".
Необхідність творчого підходу до організації навчального процесу у вищих
навчальних закладах незалежної України, формування у майбутніх фахівців
ефективного мислення, самостійності, спроможності ініціативно діяти, сприяти
соціально-економічному розвитку країни відзначали у своїх
_____________________________________________
/208/ 1) розділ: Адаптація до Європейського освітнього простору – стратегічний
курс національної
вищої освіти, с.27
працях А.М. Алексюк, В.В. Атаманюк, В.М. Вергасов, Р.С. Гуревич, І.А. Зязюн,
В.К. Майборода, М.Г. Стельмахович, М.Д. Ярмаченко та інші.
Проблема навчання безпосередньо пов’язана з його ефективністю. Сучасна практика
навчання у вищій школі має у своєму арсеналі значну кількість досить ефективних
прийомів для підвищення ефективності вивчення навчальних дисциплін та
фундаментальних зокрема.
Головною тенденцією сучасного розвитку дидактичного процесу у вищій школі є
розширення керованої академічної самостійності студентів, яка будується не
стільки на засвоєнні підготовленої викладачем інформації, скільки на
самостійному пошукові знань [218, с. 68].
Цю тенденцію враховано і у Державній національній програмі "Освіта", де мова
йде про організацію навчання у вищій школі і необхідність зміни пріоритетів у
її характері й змісті з орієнтацією на самостійність особистості як передумови
загальної культури, сучасного світогляду, моральної, етичної та екологічної
наповненості [95, с. 6].
"Ніколи ще проблема якості освіти в Україні не мала такого важливого
ідеологічного, соціального, економічного і технічного значення, як нині.
Висунення проблеми якості на перший план визначається низкою об'єктивних
чинників:
- по-перше, від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни та її
глобальної економічної конкурентоспроможності;
- по-друге, якість освіти набуває все більшого значення в забезпеченні
конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку праці;
- по-третє, специфіка управління якістю освіти полягає в тому, що управління
діяльністю людини, яка є об'єктом педагогічного впливу, здійснюється через її
психічну діяльність, внаслідок чого навчання несе певний елемент
невизначеності;
- по-четверте, якість професійної підготовки фахівців - невід'ємна вимога до
вітчизняної вищої освіти, якщо вона прагне інтегруватись у європейський
освітній простір /208/ 1)".
Освіта має готувати
- Київ+380960830922