Розділ 2
Історичні передумови становлення громадянського суспільства в Україні
Демократичні традиції в Україні тісно пов’язані з її історичним розвитком і
мають свої особливості:
Хвилеподібність (тобто, підйом та занепад розвитку цієї традиції).
В історичних передумовах становлення громадянського суспільства в Україні можна
виділити наступні етапи:
1) Період існування держави Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
(підйом);
Феодальна роздробленість, Україна під владою Литви і Польщі (занепад
демократичних традицій);
Процеси української Реформації, формування і діяльність українського козацтва
(підйом);
Доба Гетьманщини (занепад);
ХІХ століття, пов’язане з попередніми європейськими традиціями буржуазних
революцій і до існування Центральної Ради (підйом);
Україна у складі СРСР, Сталінізм в Україні (занепад);
Шестидесятники і дисиденти, як підґрунтя формування громадянського суспільства
сучасної України і розвиток сучасного українського громадянського суспільства
(підйом).
Виходячи з особливостей історичного розвитку громадянська ідея в Україні була
підпорядкована або соціальній, або національній ідеї. В більшості випадків, -
ідеї національній, так як українці постійно виборювали власну незалежність.
Демократичні традиції в Україні реалізовувались з огляду на орієнтацію на
різних стратегічних партнерів, в залежності від того, під владою якої держави
перебували українські землі. Цим фактом пояснюються і особливості української
громадянської свідомості та демократичних традицій, що здійснюються у
періодичному “розвінчуванні” національних героїв. Достатньо згадати думку
відносно постаті Гетьмана Мазепи в радянські часи і зараз, або пригадати
сталінські репресії 1920-х років, і реабілітацію українських національних
діячів в 1960-ті роки та ін.
Розглянемо витоки українського громадянського суспільства і особливості його
становлення крізь призму української історії.
Сутність, зміст та концептуалізацію громадянського суспільства, як будь-якого
соціального явища, можна дослідити на основі алгоритму: поняття - ідея
громадянського суспільства – ідеал - реалізація ідеї у практиці життя. [75
Горпинич О.В. Соціальна робота як фактор формування громадянського суспільства.
Дис… к.філос.н. 09.00.03. – Запоріжжя, 2005. – 194 с.]
Витоки українського громадянського суспільства ми знаходимо у традиціях
Київської Русі.
Історично і логічно першою формою суспільного життя є рід. Маючи загального
предка він виступає носієм кровно-родинних зв’язків. Він забезпечив перехідний
період від „біологічної популяції” особин пралюдини до соціальної спільноти
людей, від ендогамії до екзогамії, заклав основи суспільної свідомості та її
орієнтир на формування традиційного суспільства.
Громада була умовою становлення звичаєвого права, яке забезпечувалось
громадською думкою та волею влади авторитету, специфічною культурою страху
перед неподоланними силами Природи. Характерною рисою звичаєвого (природного)
права був орієнтир на “горизонтальні” суспільні відносини.
Слов’янський тип громади представляє собою організацію місцевого самоврядування
співвласників землі. Регламентом слов’янської громади був моральний закон. Вона
схилялась до мирного шляху вирішення проблем суспільного життя, а не до
насилля, орієнтуючись на природне право та владу авторитету. [76 Горпинич О.В.
Соціальна робота як фактор формування громадянського суспільства. Дис…
к.філос.н. 09.00.03. – Запоріжжя, 2005. – 194 с.]
Згадки про українську громаду ми знаходимо у Руській Правді. “Аще поиметь кто
чюжь конъ, любо ороужие, любо портъ, а познаеть въ своем мироу, то взяти ему
свое, а 3 гривнъ за обидоу». [77 Краткая Русская Правда по Академическому
списку ХV века. – С.37-87. // Тихомиров М.Н. Пособие для изучения русской
Правды. – М.: Издательство московского университета, 1953. – 194 с.] Слово
“мир” тут без сумніву застосовується у значенні громади.
Носієм державної влади, репрезентатором держави був князь. Князем міг бути
тільки член прізвища Володимира Великого. Князь - верховний правитель країни, а
також законодавчий розпорядник. Функція князя – законодавчо-судова. Київська
Русь не мала певного спадкового права. [78 Толочко А.П. Князь в Девней Руси:
власть, собственность, идеология / АН Украины. Ин-т истории Украины. Ин-т
украинской археографии; Отв. рд. Н.Ф. Котляр. – К.: Наук. думка, 1992. – 224
с.] Брак сталих норм спадщини викликав постійну боротьбу за Київський престол,
в якій фактично перемагав не той, хто мав більше прав, а той, хто був міцніший,
або кого підтримувало віче. Компетенція та влада князя були необмежені й
залежали від його авторитетності та реальної сили, на яку він спирався. [79
Полонська-Василенко Н. Історія України: у 2 Т., Т. 1. До середини ХVІІ
століття. – 3-те вид. – К.: Либідь, 1995. – 672 с.]
В традиціях Київської держави князь замальовувався як велична особа, авторитет,
до якого всі інші прислуховуються. Ось як згадується князь у Cлові Даниила
Заточника: «Ибо щедрый князь – отец многим слугам: многие ведь оставляют отца и
матерь и к нему приходят. Хорошему господину служа, дослужиться свободы, а
злому господину служа, дослужиться еще большего рабства. Ибо щедрый князь – как
река, текущая без берегов через дубравы, наполняющая не только людей, но и
зверей; а скупой князь – как река в берегах, а берега каменные: нельзя ни
самому напиться, ни коня напоить…». [80 Художественная проза Киевской Руси
ХІ-ХІІІвеков. Составление, переводы и примечания И.П. Еремина и Д.С. Лихачева.
– М. Гослитиздат, 1957. – 370 с.]
При князі була рада-дума, роль якої зростала з ослабленням князівської влади. У
Галичині на початку ХІІІ ст. спостерігається практич
- Київ+380960830922