РОЗДІЛ 2
СУСПІЛЬСТВА ТРАНСФОРМАТИВНОГО ТИПУ
В КОНТЕКСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГОМЕОСТАЗИСУ
2.1. Сутність суспільств трансформативного типу: їхні стійкість та лабільність
Для характеристики держав пострадянського цивілізаційного простору дослідники
застосовують багато термінів: “зміни”, “перетворення”, “трансформація”,
“транзиція”, “модернізація” та ін. Деякі дослідники намагаються аналізувати
розвиток держав у розрізі “революція – еволюція”, “регрес – прогрес” [17].
Зокрема, на феномені транзитивності акцентують свою увагу І. Бідзюра,
О. Мельвіль, О. Полішкарова, М. Шаповаленко та інші [47, 48, 285; 383; 529],
трансформативності віддають перевагу В. Гельман, О. Данилов, С. Єрохін та інші
[105; 137; 176], переважно перехідність досліджують В. Таран, В. Тарасенко,
А. Черній та інші [460; 461; 524], модернізацію розглядають М. Михальченко,
З. Самчук та інші [291; 292; 382].
Певним чином ототожнює трансформацію та транзит російський дослідник
А. Мельвіль. Він зазначає, що “транзит зазвичай означає не “векторний” перехід
до ліберальної демократії, а трансформацію недемократичних режимів одного типу
в недемократичні режими інших різновидів” [284, с. 1]. Однак дослідник
переконаний, що всі країни, які обрали демократичний шлях, раніше чи пізніше
прийдуть до торжества демократії. Вказуючи на неможливість простого вибору
ідеальної моделі й імплантації її в чужорідне соціальне тіло, він відзначає, що
транзити бувають найрізноманітнішими і не всі вони мають демократичний характер
[286, с. 1]. Деякі дослідники взагалі утримуються від категоріального
визначення перехідних процесів у соціокультурній сфері. Так, наприклад, один з
найвідоміших сьогодні американських спеціалістів у сфері світової економіки й
глобальних проблем Лестер К. Туроу підкреслює, що “сьогодні у нас ще немає
назви для таких нових етапів розвитку” [372, с. 8].
Таким чином, для подальшої однозначності рефлексії досліджуваної проблеми
доцільно розмежувати ключові категорії, які характеризують предмет дослідження.
Основною категорією, яка характеризує сутність держав у межах предмета
дослідження, є трансформація.
Український дослідник О. Дзьобань вважає, що різновидами трансформацій у
соціокультурному бутті та одночасно їх сутнісними характеристиками є
перехідність і транзитивність. Під перехідністю він розуміє рух від однієї
суспільної системи до іншої. Транзитивність же є феноменом, пов’язаним зі
змінами у часі сфер суспільного життя, однак, на його думку, внаслідок
сутнісної схожості зазначених вище категорій перехідність і транзитивність
можна використовувати як синоніми категорії “трансформація” [152]. На наш
погляд, це не зовсім вірно. Обґрунтуємо.
Феномен суспільних трансформацій уже має досить широку наукову розробку як у
зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі, хоча підходи різних
дослідників до цього феномену далеко не однозначні. Однак автори, що
досліджують посттоталітарні системи, зокрема Р. Дарендорф, К. Зегберс та інші,
акцентують увагу на їхній найважливішій характеристиці – транзитивності,
перехідності [141; 185]. З позицій соціально-філософського аналізу перехідним
можна назвати такий стан соціальної системи, при якому внаслідок раптових
(різких) змін на макросоціальному рівні при досить малих змінах на мікрорівні
відбувається порушення її рівноважного стану, що викликає потребу в
перетворенні головних сфер суспільства для досягнення нової просторово-часової
упорядкованості. Що ж до розуміння поняття посттоталітарних трансформацій
періоду “посткомунізму”, то цілком можна погодитися з думкою українського
філософа Є. Бистрицького, який визначає їх як загальну ситуацію (і поняття)
переходу від однієї епохи політичної організації суспільного життя до іншої,
посткомуністичної, немодерної епохи в розумінні суспільства і його політичної
практики [382, с. 24–25]. Отже, перехідність розвитку посттоталітарних
соціумів, їхня динамічність, багатоваріантність, невизначеність, спрямованість
найбільш адекватно, на наш погляд, відбивається поняттям “трансформація”.
Основи методології дослідження системної трансформації, пов’язаної зі зміною
парадигм суспільного розвитку, аналіз трансформаційних процесів у
посттоталітарних та пострадянських країнах містяться у фундаментальних працях
сучасних (ХХ–ХХІ ст.) дослідників: Е. Афоніна, О. Бузгаліна, Є. Головахи,
О. Данилова, О. Данильяна, П. Кубічека, В. Кухаря, Ю. Павленка, Т. Парсонса,
В. Старовєрова, К. Ясперса та інші [16; 73; 105; 111; 137; 140; 158; 324; 371;
449; 553; 582].
Термін “трансформація” почав використовуватися в суспільних науках з 50–60 рр.
ХХ ст., але набув найсуттєвішого значення наприкінці XX – початку ХХІ століття.
Трансформація виражає перехід до якісно нового стану суспільної організації.
Тому зміни, що відбуваються на сучасному етапі, наприклад у західних країнах:
створення та розвиток інтеграційних союзів, новації у сфері державного
управління тощо, – не можуть розглядатися як явища трансформації – це
насамперед еволюційні процеси, що враховують певні суспільні потреби.
Будь-яка складна соціосистема, що розвивається, прагне зберегти рівновагу.
Однак унаслідок наростання нерівноважних і нелінійних відносин вона починає
зазнавати внутрішніх змін, сума яких на певний момент перевищує припустиму для
системи межу напруги. У переломний момент система змушена перейти поріг
стійкості, і тоді неможливо передбачити, в якому напрямку піде подальший
розвиток: чи буде стан системи хаотичним, чи вона перейде на новий, більш
диференційований і вищий рівень упорядкованості й організованості. Нерідко
випадковий збіг
- Київ+380960830922