РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Матеріали досліджень
Робота виконана на поголів’ї баранів-плідників племзаводу “Червоний чабан”
Каланчацького району Херсонської області. Це провідний племзавод овець
асканійської тонкорунної породи. Господарство засновано в 1930 році, має давні
виробничі і селекційні традиції в галузі вівчарства ще з часів Фальц-Фейна,
входило до складу основних сільськогосподарських підприємств при створенні
асканійської тонкорунної породи овець. Йому належить першочергове значення в
поширенні цієї породи на Україні та за її межами. В селекційній роботі з
асканійською тонкорунною породою довгий час продовжували дотримуватись системи
чистопородного розведення. Але в племзаводі “Червоний чабан” у 60-ті роки
перевагу стали надавати тваринам з вищим виходом чистого волокна і більшим
настригом митої вовни. В господарстві була організована лабораторія по
визначенню індивідуальних показників виходу і настригу чистої вовни у овець
(близько 2-2,5 тис зразків вовни за рік). За даними фахівців (матеріали
типізації вовни півдня України) і результатами окремого сортування вовни на
Чернігівській фабриці ПОВ стадо овець племзаводу “Червоний чабан” було визнано
кращим в породі за показниками виходу і настригу чистого волокна та якісними
особливостями вовни.
Але навіть у цьому господарстві темпи селекційного поліпшення генетичного
потенціалу стада і абсолютні показники настригу чистої вовни і виходу чистого
волокна залишались низькими як по всьому поголів’ю, так і по групі
баранів-плідників. Тому у 80-ті роки в межах породи почали використовувати
австралійських мериносів. Селекційна робота, яка проводилась в господарстві під
науковим керівництвом професора М.В. Штомпеля, закінчилась створенням нового
таврійського внутріпородного типу асканійських тонкорунних овець.
В господарстві, за нормальних умов годівлі настриги чистої вовни складають в
середньому по господарству біля 3,3–3,5 кг. На рівень світових критеріїв вийшли
якісні показники вовни. Це результат впливу багатьох факторів селекційного і
технологічного характеру. Провідну роль у створенні унікального стада мериносів
відіграли барани-плідники. Кращі з них мають настриги чистої вовни 9–11 кг,
живу масу в межах 120 –130 кг, довжину вовни біля 12–13 см. Таких показників
вовнової продуктивності в стадах овець асканійської тонкорунної породи ще не
було.
Матеріалом для дослідження були чистопородні барани-плідники асканійської
тонкорунної породи, таврійського внутріпородного типу і породи австралійський
меринос.
Для дослідження взяті дворічні барани-плідники. Оцінка у 12–14 міс. віці є
попередньою, в зв’язку з тим, що це тварини, які перебувають в процесі росту, а
руно має специфічні особливості. Відбір тварин за живою масою може бути
ефективним, якщо для цієї мети використовувати показники, одержані у віці
одного-двох років, а відбір за настригом вовни більш ефективний і надійний за
результатами другої стрижки. Це можна пояснити тим, що при першій стрижці у
багатьох тварин в результаті різних строків ягніння неоднаковий період росту
вовнового волокна.
По асканійській тонкорунній породі враховано дві групи баранів:
– перша – тварини, що використовувались до початку схрещування з
австралійськими мериносами (1976-1980 рр.) – 206 голів;
– друга – чистопородні асканійські барани, що використовувались в початковий
період створення таврійського типу овець (1981–1985 рр.) – 87 голів.
По австралійських мериносах взято все поголів’я баранів, яке надійшло в
господарство. Тварини були закуплені в різних племінних заводах Австралії:
“Анама”, “Кунонг”, “Хеддон-Ріг”, “Вонга”, “Воллінар”, “Кеппіді”, “Поркс” і
“Віллагольче”, всього 26 голів. Австралійські мериноси оцінені з врахуванням
походження за племінними стадами (племінне вівчарство Австралії представлено
групою зареєстрованих племінних заводів або племінних стад, основне завдання
яких – вирощування племінних баранів).
Для аналізу австралійські мериноси згруповані в чотири групи – в залежності від
кількості і походження з певних племінних стад Австралії:
стадо “Анама”– 10 голів, вовновий покрив типу “стронг”;
стадо “Хеддон-Ріг” – 4 голови, вовна типу “медіум”;
стадо “Кунонг” – 5 голів, вовна типу “стронг”.
В племінних стадах “Поркс” і “Віллагольче” було закуплено по дві тварини;
“Воллінар”, “Кеппіді” і “Вонга” – по одній. Тому їх об’єднано в одну групу –
“Інші стада“– 7 голів. Барани з цих племінних стад мали вовновий покрив типу
“стронг”.
Таврійський внутріпородний тип асканійських тонкорунних овець представлено
баранами-плідниками, що використовувались для штучного осіменіння вівцематок як
бажані представники нового типу тварин (1981–1996 рр.) – 434 голови.
Барани-плідники таврійського типу оцінені з врахуванням “кровності” за
австралійським мериносом:
АМ – до 25% – 44 голови;
АМ – 26 – 50% – 159 голів:
АМ – 51 – 75% – 198 голів:
АМ – 76% і більше – 33 голови.
Загальну схему досліджень показано на рис. 2.1. Враховано: 293 голів
чистопородних асканійських тонкорунних баранів, 26 голів чистопородних
австралійських і 434 голови баранів таврійського внутріпородного типу
асканійських тонкорунних овець.
2.2. Методика досліджень
В кожній групі тварин враховано наступні показники продуктивності: живу масу,
настриг немитої і чистої вовни, коефіцієнт вовновості, вихід чистого волокна,
довжину штапелю, колір жиропоту, складчастість шкіри, щільність руна, характер
звивистості вовни.
В лабораторії генетики і селекції овець при кафедрі технології виробництва
продукції свинарства та вівчарства Наці