Розділ 2
Джерела до вивчення антинаціоналістичної кампанії на завершальному етапі Другої світової війни
2.1. Джерела з ідеологічної боротьби з українським націоналізмом під час ведення військових дій на території Правобережної та Західної України
Перелом у ході війни Радянського союзу з Німеччиною наприкінці 1942-початку 1943 років та наступ Червоної Армії (ЧА) поставив керівництво СРСР перед необхідністю організації широкомасштабного руху опору фашистському окупаційному режиму на території України. Активний антифашистський спротив в тилу ворога повинен був суттєво полегшити наступ радянських військ. Проте, цілком природним для сталінського режиму було прагнення всебічно цей рух опору контролювати. Проходити він повинен був тільки під соціалістичними загальнодержавницькими гаслами і сприяти повному відновленню Радянського Союзу з тим режимом, що існував в ньому до війни. Ось чому, будь які місцеві рухи опору фашизму, неконтрольовані і непідвладні радянському уряду, більше того ? засновані на власних, сепаратистських по відношенню до СРСР національних цінностях, не підпадали під категорію союзницьких, не дивлячись на складність військового положення країни, і, вже навіть на початку наступу ЧА у Західному напрямку, сприймалися як конкуруючи та, відповідно, ворожі.
Таким чином, посилення під час окупації націоналістичних організації та створення ними власних збройних формувань, ворожих до відновлення радянської влади, поставило комуністичний режим з одного боку перед необхідністю розгортання боротьби і з цим внутрішнім ворогом вже під час війни з фашистською Німеччиною, а з другого ? перед очевидністю існування національних патріотичних прагнень населення, зокрема ? на Україні. Останній фактор примушував комуністичний режим рахуватися з зростанням у результаті боротьби з німецьким загарбником національних почуттів українців і, більше того, ? використовувати чимало з гасел українського націоналпатріотизму. І не тільки тому, що ці лозунги могли послужити ще одним стимулом задля мобілізації населення на боротьбу з окупантами, але і тому, що вони вже вдало використовувалися внутрішнім ворогом режиму ? націоналістичними формуваннями, і мали певну популярність, що, в свою чергу, поставило більшовиків перед необхідністю позбавити цей антифашистський рух опору його ідеологічної бази, а отже, і підтримки місцевого населення.
Цей причинний ряд, і обумовив ті два основних напрямки, в яких велася ідеологічна боротьба радянської влади з українським націоналізмом: 1) звинувачення останнього у злочинності та 2) доведення (корисності( радянської влади для України та української нації, її культури, економічного і (незалежного(, (самостійного( політичного становища. З останнім фактором пов'язане постійне прагнення дискредитувати цілеспрямованість руху опору, тобто - довести його недоцільність й безцільність.
Одним з перших засобів такого доведення стали традиційні для більшовиків урядові "Звернення" як, безпосередньо, до своїх ворогів (з метою розколу їх руху), так і до населення (джерела формування та підтримки українського руху опору).
Урядові звернення періоду Великої Вітчизняної війни продовжували традиції попереднього етапу протистояння російського комунізму і українського націоналпатріотизму, періоду першої української державності. А саме безперервність цього протистояння так любили підкреслювати у своїй пропаганді та агітації більшовики. Крім того, появі урядових звернень передували подібні антинаціоналістичні "Звернення", офіційно, неурядового, громадського походження. Такі, як звернення ?До молоді України?, прийняті на І, ІІ і ІІІ "Мітингах молоді України", що відбулися у Москві, відповідно, 29 березня 1942 р., 13 грудня 1942 р. і 6 червня 1943 р.[278, 110].
Написані, або обов'язково затверджені у відділі ЦК КП(б)У з пропаганди та агітації, звернення від імені українського партійного та радянського керівництва активно поширювалися на окуповану Німеччиною територію України вже спочатку наступу ЧА у західному напрямку. Видавалися звернення поліграфічним друком у вигляді листівок (особливо у 1943 році), плакатів, брошур, а з відновленням на Україні радянської влади і видавництва газет ? на сторінках останніх. Вони стали своєрідним засобом підтримки певного зв'язку більшовиків з поки що неконтрольованим ними населенням. Написані у формі закликів, спочатку вони, переважно, були спрямовані проти фашистських загарбників та їх "прислужників". З часом все більше уваги в них стало приділятися саме українським націоналістам.
Один з перших проектів такого урядового звернення, під назвою (К украинскому народу(, був написаний к 20 березню 1943 р. і вийшов за підписами першого секретаря Центрального комітету КП(б)У М. Хрущова, голови Ради народних комісарів Л.Р. Корнійця, голови президії Верховної Ради УРСР М. Гречухи, в якому чимало місця присвячено не тільки випадам проти українських націоналістів, але і радянському за характером викладу історії українського буржуазного націоналізму з 1917 р. та історії Організації українських націоналістів (ОУН) [146, 99-107].
21 травня 1943 р. від імені тих самих перших осіб республіки вийшло (Звернення до населення окупованих районів України? (у ЦДАГОУ зберігається два екземпляра російськомовного машинописного проекту тексту з виправленнями [146, 3-14,17-18]. Підписаний урядовцями екземпляр звернення зберігається в описі відділу ЦК пропаганди і агітації [220, 15-18]). В звернені вже вагоме місце займає критика українських націоналістів, яка закінчується закликом усіх, хто хотів боротися з німцями і помилково потрапив до лав повстанців, іти (в наші, радянські партизанські загони(.
Наприкінці 1943 р. за наказом М.С. Хрущова під керівництвом відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У була розпочата підготовка наступного урядового звернення до населення України.
В описі справ окремого відділу зберігається машинописний екземпляр російськомовного проекту звернення ЦК КП(б)У, президії Верховної Ради УРСР і РНК УРСР до украї