Ви є тут

Оптимізація рішень в управлінні інвестиційними проектами

Автор: 
Степурін Іван Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U000992
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ВИБІР МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
2.1. Основні поняття та класифікація інвестицій
Враховуючи поглиблення інвестиційної кризи в Україні, можна констатувати, що задача формування й ефективного використання інвестиційного потенціалу країни трансформувалася в одну з найважливіших умов - забезпечення інтенсивного економічного росту.
Дійсно, механізм, який функціонує в інвестиційній сфері, зазнає ґрунтовної критики через існуючу негативну тенденцію щорічного зменшення обсягів інвестицій та низької віддачі капіталовкладень, які здійснюються за рахунок різних джерел фінансування. Модифікуються функції учасників інвестиційного процесу, зазнають змін принципи їх економічних взаємовідносин, виникає нова інфраструктура ринку. Багато процесів і явищ, котрі відбуваються на практиці, вимагають фундаментального теоретичного обґрунтування, глибокого наукового аналізу основних категорій.
Поняття "інвестиції" є базовою категорією у сфері відношень, що виникають у процесі відтворення основного і оборотного капіталів. В умовах адміністративно-командної системи управління основним поняттям, яке характеризувало інвестиційний процес, було поняття капітальних вкладень. Більшість авторів [2, 9, 35, 53, 54, 71, 80, 117] трактувала його як сукупність витрат на довгострокову реалізацію планів розвитку народного господарства за рахунок капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення аналізувалися в двох аспектах: як економічна категорія і як процес, пов'язаний із рухом грошових коштів (ресурсів). Як зазначають у своїй праці Черваньов Д.М. і Нейкова Л.І. [100, С. 121], уся увага приділялася вивченню структури джерел фінансування капітальних вкладень, договірним відносинам суб'єктів інвестиційного процесу, ролі кредитних органів.
Водночас, як вважають автори, і з цим не можна не погодитися, кроком уперед були публікації в економічній літературі щодо введення до складу капітальних вкладень витрат на формування оборотних фондів. При цьому превалював практичний аспект - обговорювалися проблеми уточнення витрат, віднесених до капітальних.
Дійсно, основні фонди, що були матеріальною основою виробництва, не можуть функціонувати самостійно, у відриві від обігових коштів. Існує діалектична єдність основних і оборотних коштів, які рівнозначно є і передумовою, і результатом розширеного відтворення.
Дискусія вітчизняних економістів з приводу сутності капітальних вкладень, як підкреслюють Черваньов Д.М. і Нейкова Л.І. [100, С. 125], велася з двох основних позицій: "ресурсний підхід" і "затратний підхід". Затратний підхід, який сформувався як теоретичний і логічний розвиток існуючої планової системи економічних відносин, трактував капітальні вкладення як сукупність затрат праці, матеріально-технічних ресурсів і грошових коштів, спрямованих на відтворення основних фондів.
Характерною рисою такого підходу є ігнорування значення грошової форми кругообігу і, як наслідок, обмеження руху грошової форми основного капіталу тільки завдяки введенню в дію основних фондів. Зі зростанням диспропорції в народному господарстві країни зароджувалось розуміння безперспективності затратного підходу, зростав інтерес до досліджень ресурсної складової капіталовкладень. З точки зору ресурсного підходу капітальними вкладеннями є кошти, спрямовані на просте і розширене відтворення основного капіталу. Позитивним є те, що дане визначення "знімає" вторинність грошової форми кругообігу інвестицій до матеріальної (товарної) форми, реставрує логіку руху основного капіталу. Втім, обидва підходи мають статичний характер і розглядають дискретно лише одну із стадій руху інвестицій.
Паралельно із формуванням у країні ринкових відношень зазнають змін і наукові орієнтири, з'являються і розвиваються виключно ринкові підходи до аналізу й оцінки форм, методів і принципів інвестиційної діяльності.
З початком ринкових реформ у постсоціалістичних країнах поняття інвестицій почало змінюватись і набуло значно ширшого значення. Проте навіть і в сучасних економічних дослідженнях, визначаючи економічну сутність інвестицій, ще дуже часто помилково допускається старе, надто звужене трактування поняття інвестицій.
Типовою помилкою є те, що під інвестиціями розуміють будь-яке вкладення коштів, яке може і не сприяти зростанню капіталу або прибутку. Так, наприклад, кошти споживачів, які не відносяться до інвестування, а витрачаються на придбання товарів для безпосереднього довгострокового користування (автомобілі, квартири тощо).
Також не можна трактувати інвестиції як будь-яке вкладення коштів, тому що інвестування можна здійснювати не лише в грошовій формі. В ринкових умовах часто інвестиції можуть надаватися не лише на довгостроковий період, і тому поняття інвестицій як довгострокове вкладення коштів вже застаріло.
Широко інтерпретують поняття інвестицій як набір благ, цінностей, вкладених у підприємницьку діяльність з метою отримання доходу (соціального
ефекту) в майбутньому [1, 3, 6, 18, 24, 112, 115]. Однак у межах даного підходу існує багато трактувань понять інвестицій.
Таким чином, інвестування, на наш погляд, відтворює характер капіталу, який має бути достатнім для компенсування інвесторові відмови від використання наявних коштів на користування у поточному періоді, для винагороди його за ризик, відшкодувань втрат від інфляції в майбутньому і забезпечення достатніх прибутків для подальшого розширення його діяльності
Кейнс Дж. вказував на інвестиції як на поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності у певний період часу [36, С. 117]. Отже, ми можемо характеризувати інвестиції як економічну категорію, яка, з одного боку, відображає величину акумульованого доходу для накопичення (тобто потенційний інвестиційний попит), а з другого - відтворює величину витрат, спрямованих на приріст вартості капітального майна (реалізована інвестиційна пропозиція).
Категорія "інвестиції" знайшла свою практичну реалізацію в Законі України "П