РОЗДІЛ 2
Науково-методичні підстави узгодження КОНФІГУРАЦІй ПРОЕКТів інтегрованих систем
електрозабезпечення сільськогосподарських ПІДПРИЄМСТВ за використання енергії
вітру
2.1. Системний аналіз процесів управління конфігураціями проектів сервісних та
обслуговуваних систем
Будь-яке виробництво можна представити у вигляді послідовності пов’язаних між
собою систем. З точки зору ринкових відносин, будь-які дві системи, що є
сусідніми у цьому ланцюгу, тобто безпосередньо взаємодіють між собою, можна
розглядати як сервісну та обслуговувану, які разом утворюють інтегровану
систему (рис. 2.1).
Структура систем та сутність зв’язків між ними визначаються особливостями
проекту та функціями інтегрованої системи. Виходячи з принципів системотехніки,
управління конфігурацією кожної з перелічених систем повинно здійснюватись у
системній єдності, що вимагає застосування єдиної методологічної бази для
всього проекту загалом.
З погляду проектного менеджменту, управління конфігурацією – це система
процедур, призначених для управління процесом переведення системи з початкового
стану в необхідний кінцевий деяким оптимальним шляхом. Реалізація проекту
відбувається завдяки управлінню, яке у свою чергу послуговується інструментами
імітації проекту, що дає змогу оптимізувати процес переходу.
Для теоретичного дослідження процесів управління проектами реальна система
замінюється відповідними моделями об’єктів, а сам процес їх взаємодії
імітується. Експерименти з моделлю дозволяють визначити характеристики системи
та процесу управління.
Якщо проект чи якась його частина реалізується в часі таким чином, що
характеристики його конфігурації залишаються незмінними в межах поріоду його
реалізації, то такий проект буде однорідним. Побудована згідно міжнародного
стандарту ISO 10007 [172] структурна схема однорідного проекту наведена на
рис. 2.2.
Відповідно до наведеної схеми, в першу чергу відбувається побудова віртуальних
об’єктів, після чого за допомогою вивчення поведінки моделі проекту будується
конфігураційна база. Після цього реалізація проекту отримує продовження в
реальному часі. Контроль за конфігурацією здійснюється поетапно безпосередньо в
ході реалізації проекту [145].
Найбільш відповідальною процедурою, спрямованою на підвищення ефективності
проекту, є процес ідентифікації конфігурації, в основі якого лежить узгодження
конфігураційних баз із характеристиками проектного середовища. Враховуючи те,
що кожен проект є унікальним [69, 79], ідентифікація його конфігурації не може
відбуватись без детального розуміння специфіки предметної галузі. Формування
конфігураційних баз може здійснюватись багатьма способами, проте вибір
оптимального її варіанта в проекті складної системи повинен здійснюватись лише
на підставі порівняння ефективності проекту за всіх можливих варіантів
конфігурації [134].
Теоретичний розгляд однорідних проектів дає змогу виокремити етапи життєвого
циклу складних проектів, оскільки перехід кожним однорідним проектом відображає
одну задачу управління конфігурацією, в ході якої здійснюється ідентифікація
наступної конфігураційної бази (модель кінцевих об’єктів на рис. 2.2).
Означивши основні поняття щодо управління проектами сервісних і обслуговуваних
систем, перейдемо до формування головних задач узгодження конфігурацій цих
проектів. У п. 1.4 було окреслено три основні задачі узгодження конфігурацій
проектів електрозабезпечення СГП за використання енергії вітру. Використовуючи
метод асоціацій [135, с. 38] та йдучи від задач, притаманних проектам
електрозабезпечення СГП за використання енергії вітру, можна окреслити три
головні задачі управління конфігураціями проектів сервісних і обслуговуваних
систем:
1) ідентифікація конфігурації проекту обслуговуваної системи;
2) ідентифікація конфігурації проекту сервісної системи;
3) управління змінами конфігурації проекту в часі.
Ці задачі відповідають чотирьом основним етапам реалізації проектів сервісних
та обслуговуваних систем: перша та друга задачі спрямовані на перехід від
початкових знань про системи до бачення їх конфігураційних баз. Третя задача
може відноситись як до сервісної системи, так і до обслуговуваної або до обох
одночасно, залежно від складності реалізації відповідної складової проекту та
впливу зміни кожної з систем на глобальну ефективність проекту.
Перелічені задачі не суперечать системотехнічним постулатам цілісності та
автономності [135, с. 22], притаманних складним системам, тому можна
стверджувати, що окреслена множина головних задач управління конфігурацією
проектів сервісних та обслуговуваних систем є достатньою для побудови
ефективних методик управління.
2.2. Науково-методичні підстави узгодження конфігурацій проектів сервісних та
обслуговуваних систем
Задача оптимізації складних систем для множини заданих умов проектного
середовища як правило не має аналітичного розв’язку, який дає змогу прямо
визначити оптимальні параметри системи. Тому для узгодження конфігураційних баз
обслуговуваної системи КБо із характеристиками проектного середовища ПСо
використовується зворотна задача, яка розв’язується у два етапи. На першому
етапі ставиться пряма задача визначення ефективності обслуговуваної системи ео
від ряду варіантів конфігурації:
, (2.1)
де f(•) – модель функціонування обслуговуваної системи.
На другому етапі на підставі аналізу результатів імітаційного моделювання
вирішується безпосередньо зворотна задача. Послідовно порівнюючи значення
ефективності для різних варіантів конфігурації, знаходимо оптимальний:
. (2.2)
Схема, наведена на рис. 2.3, ілюструє методику узгодження конфігурації проекту
обслуговуваної сис
- Київ+380960830922