РОЗДІЛ 2
ПОЧАТОК НОГАЙСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ.
БІЛГОРОДСЬКІ КАЗАКИ.
2.1.Стан Дунай-Дністровських земель у державній системі Османської імперії. Турецька агресія останньої чверті ХV ст. у Північно-Західному Причорномор'ї значно змінила політичну та етнічну карту регіону. Захоплення султаном Баєзидом ІІ у 1484 р. двох причорноморських міст Білгорода і Кілії підірвало значення Молдавського торгового шляху і призвело до економічного занепаду цих центрів. Власне кажучи, з їхнім падінням завершилось захоплення османами Чорноморського узбережжя і море перетворилося у внутрішнє турецьке озеро [48;68-69].
Ці події призвели до різкого погіршення військово-політичної ситуації у Південно-Східній Європі, турецька загроза стала реальністю, навіть для таких далеких від Балкан держав, як Польща і Литва. Сучасники розуміли, що Молдавське князівство було "буфером" між османами та Польщею: - "Поки Стефан, Воєвода волоський тримав Білгород і Кілію під своєю владою, польське королівство відчувало себе у безпеці" [121;116].
Частина міських жителів була узята в рабство: 2000 хлопчиків зарахували до яничар, 2000 дівчат відіслали у Стамбульські гареми [269;161]. За підрахунками молдавського історика П.П.Бирні населення Білгорода скоротилося вдвічі [48;69]. Малочислені жителі сільської околиці змушені були тікати від турецько-татарських військ на північ Молдови. Лише в Дунайській дельті і на берегах придунайських озер залишалась незначна кількість поселень, пов'язаних з рибними промислами.
Нові території були включені до Силістрійського санджака Румелійського (Балканського) бейлербейства. Влада військово-бюрократичного апарату Османської імперії розповсюдилась тепер і на Дунай-Дністровське межиріччя.
Закріплюючись у захоплених областях, Порта звичайно використовувала у своїй політиці, поряд з військовими та економічними методами і таку сильну зброю, як іслам. Прагнучи змінити етнічний і релігійний склад нових провінцій на користь мусульман, турецький уряд населяє їх переселенцями із інших районів імперії, концентруючи мусульманських колоністів у стратегічно важливих місцях.
Аналогічна політика проводилась і у Силістрійському санджаку. Тут, у східній частині Балканського півострова до початку XVI ст. сформувався суцільний пояс мусульманського населення, який стикався з добруджанськими татарами [235;65]. Особливий інтерес для Туреччини являла дельта Дунаю. Вже угоди молдавських господарів Стефана ІІІ та Богдана ІІІ із султанами Баєзидом , 1512 рр. уключали в себе спеціальні статті, присвячені правам османських і молдавських підданих на рибальство у дунайських озерах у районі Облучиці: Ялпуг, Картал, Кагул [69; 61-62]. Величезна кількість риби у річках і озерах Дунайської дельти привертали сюди турецьких переселенців. Молдавські господарі одержували від османських підданих, що жили на землях навколо цих озер, десяту частину прибутку. Крім того, район Облучиці мав важливе економічне та стратегічне значення. Тут здавна існувала переправа і проходив торговий шлях із Стамбула, через Добруджу, у Молдову та Польщу. У цім же місці зазвичай переправлялись турецькі армії підчас походів у Східну Європу [215; 78]. Далі до самого Білгорода, перейменованого турками в Акерман, простягався безлюдний степ. Цей вакуум за планами Баєзида, мали заповнити кримські татари-єдиновірці і союзники султана .
Саме тут, за допомогу у війні з Молдавським князівством, султан наділяє свого васала кримського хана Менглі-Гірея 1475-1514 землями і прибутками. Про цю подію татарська хроніка говорить так: "Коли його величність Баєзид-хан воював Молдавію й підкорив Кілію та Акерман, Менглі-Гірей привів до нього на допомогу 50 тис. татар, у нагороду за що пожалувані йому прибутки з портових Кафінського, Козловського і Балаклавського і більше того велику кількість селищ на Дністрі, які належали воєводі молдавському і сьогодні відомі під назвою Яли-Агаси" [171; 388].
Загалом, після цієї війни Менглі-Гірей набуває в очах султана великого авторитету. Один із султанських синів Мухамед вирушає намісником у Кафу, інший його син Селім, майбутній султан Селім І, одружується на доньці Менглі-Гірея [223; 363,389].
Такі близькі стосунки з султанською сім'єю дозволяли хану відчувати себе впевнено як у Криму, так і у стосунках з сусідніми державами, завжди розраховуючи на допомогу султана. Проте у нашому випадку з дністровськими землями доречним було б запитання: в чому, власне, полягав подарунок султана? Адже порожні землі самі по собі не приносять прибутку і не являють ніякої цінності, а прибутки Акерманського порту йшли у скарбницю султана.
Щоб відповісти на це запитання, стисло розглянемо основи засади військово-феодальної системи Османської імперії. Основною адміністративною одиницею цієї держави був санджак. Деяка кількість санджаків складали бейлербейлик (ейялет) на чолі з бейлербеєм (тобто бей над беями). У свою чергу санджак поділявся на більш дрібні адміністративні одиниці "нахії". Зазвичай нахія включала в себе кілька сіл, фортецю або місто.
Правитель санджака - санджакбей був також і начальніком всіх збройних сил санджака, під його керівництвом були ополченці-сипахії та інші війська, рекрутовані у санджаку [235; 39]. В період правління султана Сулеймана Кануни була створена нова судово-адміністративна одиниця - "коза", на яку розповсюджувалась влада "кади" (суддя). На кади покладався контроль за дотриманням релігійних норм, встановлених шаріатом, розгляд суперечливих справ між окремими особами, укладання шлюбу та розлучення. Вони здійснювали нагляд за корпораціями ремісників та порядком на ринку [111;77].
Феодальні володіння поділялись на три групи: тімари, зеамети і хаси. Згідно з цим централізованим порядком і розподілялась феодальна рента. Найбільш численний шар правлячого класу - феодали - тімаорити. На другому місці стоять представники командно-адміністративного складу імперії - зеамети, які одержували у володіння найбільш великі земельні ділянки. Ці дві вищезгадані групи повинні були, в залежності від прибутків лену, вистав
- Київ+380960830922