Розділ 2
Проблеми правозастосування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди
2.1. Визнання цивільним позивачем. Притягнення цивільних відповідачів
У постанові Пленуму ВС України від 31 березня 1995 р. №4 вказано, що у
кримінальній справі вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються і
вирішуються судом за умови, що особу, якій її заподіяно, визнано потерпілим та
цивільним позивачем (абз.2 п.17-1). Аналіз особливостей визнання цивільним
позивачем у провадженні про компенсацію моральної шкоди у кримінальному
процесі, повинен охопити визнання потерпілим за ознакою заподіяння моральної
шкоди та наступні вузлові моменти: обов’язок слідчого, суду роз’яснити право на
цивільний позов про компенсацію моральної шкоди; подання цивільного позову,
його прийняття чи відмова. Зрозуміло, що у структурі вказаних аспектів постають
і інші теоретичні та практичні проблеми. Зокрема, не можна залишити без уваги
практику тлумачення моральної шкоди як підстави визнання потерпілим у
ретроспективному та аналітичному напрямах. У проблемному ракурсі співвідношення
принципів публічності та диспозитивності, суспільного запиту на ефективний
правовий захист встановлюються суб’єкти права на цивільний позов про
компенсацію моральної шкоди.
За висловом І.Я.Фойницького, моральна шкода як підстава визнання потерпілим
опосередковано передбачалася ще у Статуті кримінального судочинства 1864 р. Цей
автор визнавав охоплення загальним поняттям «шкода» втрат майнового та
особистого характеру, оскільки Статут говорить не лише про потерпілих, а й про
ображених [265, с.79]. Однак, ця категорія потерпілих могла набути лише
свідоцький статус та оскаржувати дії посадових осіб, які ведуть процес. Права
на цивільний позов про компенсацію моральної шкоди вони не мали. Д.Тальберг
констатував, що такий правовий режим спричиняє до пред’явлення сміховинних
цивільних позовів, наприклад, у розмірі вартості ремонту чи прання одягу. Така
тенденція пояснювалася тим, що для вступу у процес у статусі приватного
обвинувача потрібно було заявити цивільний позов [252, с.91].
Первинно радянська юриспруденція також не зараховувала моральну шкоду до кола
підстав визнання потерпілим. До 1958 року потерпілі, яким не було завдано
збитків, мали права свідка [134, с.95]. Основи кримінального судочинства Союзу
РСР та союзних республік 1958 року у ч.1 ст.24 визначили поняття потерпілого.
Ним було визнано особу, якій злочином заподіяно моральну, фізичну чи майнову
шкоду [65, с.7]. Є усі підстави зауважити, що інтеграція поняття моральної
шкоди в українське законодавство розпочалася саме з цієї норми, оскільки
вказане визначення було відтворене у КПК УРСР 1960 року [85, с.15]. Одразу ж
була висловлена ціла низка міркувань щодо її сутності взагалі та у статусі
підстави визнання потерпілим зокрема. Це тим більше важливо, оскільки нова
норма викликала значні проблеми правозастосування у зв’язку із відсутністю
офіційних роз’яснень щодо змісту оціночного поняття моральної шкоди. Пленум ВС
України до 1995 року не навів тлумачень вказаного поняття, хоч і оперував ним у
постанові від 22 грудня 1978 року № 8 «Про деякі питання, що виникли в практиці
застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства,
якими передбачені права потерпілих від злочину» та у постанові від 27 червня
1986 року № 6 «Про практику застосування судами України законодавства про
протокольну форму досудової підготовки матеріалів» [220, с.213; 220, с.271]. Це
відчутно відбивалося на захисті особистих прав жертв злочинів. Адже згідно
спостереження В.Є.Юрченка, громадяни найчастіше страждають саме від заподіяння
їм моральної шкоди. Не випадково законодавець виніс саме цей вид шкоди на перше
місце у структурі ст.24 Основ [290, с.11].
Складність визначення поняття моральної шкоди та необхідність подолання цієї
прогалини свого часу констатували В.Я.Дубрівний, М.С.Строгович, Б.В.Скріпченко,
В.Я.Дорохов, П.А.Лупінська, О.П.Кучинська та багато інших науковців [117, с.6;
250, с.257; 244, с.176; 115, с.8;173, с.8; 165, с.9]. Неодностайність висновків
щодо сутності моральної шкоди започаткувала потужну наукову дискусію. Вважаємо
за доцільне здійснити ретроспективне дослідження розвитку цього поняття,
оскільки сучасне бачення феномену моральної шкоди ґрунтується на одній із
позицій, яка свого часу була сформульована теоретиками кримінального процесу.
Характерною рисою цієї полеміки є відмінності щодо бачення моральної шкоди у
межах кожної з двох умовно протиставлених нами позицій. Останні ж об’єднані
нами за спільністю методологічного підходу до уяснення фактичної та правової
природи моральної шкоди. Зокрема, перша концепція, у цілому, тлумачила моральну
шкоду як наслідок посягання на честь, гідність, інші моральні цінності особи та
суспільства. Друга група науковців обстоювала розуміння моральної шкоди як
страждань потерпілого.
Так, думка про те, що моральна шкода є наслідком кримінально-караних посягань
на честь, гідність, моральні цінності потерпілого, була висловлена у працях
Р.Д.Рахунова (1960), Б.Т.Бєзлєпкіна (1979), С.В.Землюкова (1991). У результаті
цих діянь відбувається дискредитація особи, принижується її гідність. Тому
моральна шкода заподіюється лише образою та наклепом [228, с.37; 50, с.43; 130,
с.170].
М.П.Шешуков (1974, 1978) дещо розширив первинне розуміння моральної шкоди.
Автор не виключав приниження гідності, образу честі чи дискредитації
потерпілого в інший спосіб більш широким колом злочинів [278, с.103; 279,
с.59]. Цей науковець протиставив правове та побутове (етимологічне) розуміння
моральної шкоди. У результаті такого аналізу автор дійшов висновку, що
законодавець
- Київ+380960830922