Ви є тут

Становлення і розвиток правового регулювання трудових відносин у США.

Автор: 
Сабецький Борис Вікторович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U001711
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2.
РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН.
2.1. Політико-правовий аспект регулювання трудових відносин.
У ХХ столітті трудові відносини в США почали мінятися у зв’язку з розвитком
високих технологій, що спричинило перехід від тяжкої фізичної праці до
застосування досягнень науки і техніки, а у зв’язку з цим і до широкого
розвитку сфери послуг. Цей процес зменшив кількість робітників та їх вплив на
сферу трудових відносин. Виробництво поділилось на ті галузі, де продовжують
діяти профспілки і ті, де знизився їх вплив на умови трудових договірних
відносин. Зменшується значення закону Вагнера та діяльності Національного
управління з трудових відносин. Багато профспілок вбачають в Управлінні
перепону на шляху до досягнення позитивних результатів у сфері трудових
відносин. У зв’язку із зазначеним, виникають питання про те, якою є політика
держави у сфері трудових відносин, як успішно втілюють її в життя Національне
управління з трудових відносин та судові органи, і які нові методи треба
застосовувати у їх діяльності.
Відомо, що закон Вагнера доповнювався законом Тафта - Хартлі у 1947 р. та
Ландрума - Гріффіна у 1959 р. Отже, після другої світової війни вплив
законодавства на формування сфери трудових відносин був досить суттєвим.
З нагоди 50-річчя чинності закону Вагнера у Вашингтоні було проведено
конференцію на тему: “Півстоліття національного управління з трудових
відносин”, у якій взяли участь як науковці, так і відомі діячі американського
профспілкового руху. Учасники конференції висловили різні погляди на сучасний
характер трудових відносин та державну політику у цій сфері, проте дійшли і
спільних поглядів на проблеми, що вимагають свого вирішення. Серед них вплив
закону Вагнера на трудові відносини та на усе американське суспільство та
економіку країни; на роль профспілок у сфері трудових відносин; на права
роботодавців; на укладення колективних договорів; на роль Національного
управління з трудових відносин та деякі інші. Учасник конференції професор
Данлоп зазначив, що у 1935 р. було вибрано неправильний засіб регулювання
трудових відносин і необхідно обрати для 90-х рр.. та на наступні роки інші
методи [90, 1-16].
Інший учасник конференції Рей Маршал багато у чому погоджувався із професором
Данлопом, проте зазначив, що американська система регулювання трудових
відносин, яка характеризується “виключним представництвом” та “децентралізацією
колективних договорів”, створює умови, за яких “американські роботодавці більш
вороже ставляться до профспілок, ніж їх колеги з інших індустріально розвинених
країн”, що спричиняє “владну систему регулювання” та “антисоціальну політику” у
робітничому русі. Тому він вважав за необхідне розширювати коло учасників
колективних договорів; не допускати політизації діяльності Національного
управління з трудових відносин та застосування неправомірних засобів з боку
роботодавців та профспілок; залучати до регулювання трудових відносин більш
знаючих спеціалістів – економістів, адвокатів [ 91,16-36].
Вільям Мерфі – інший учасник конференції - вважав, що уже виникла потреба у
прийнятті федерального Кодексу законів про працю, яким було б врегульовано
належним чином усі проблеми у сфері трудових відносин [92,61-78].
Учасник конференції Бейкелі висловив думку, що завданням Національного
управління з трудових відносин має бути захист прав окремого працівника,
захищати його право бути чи не бути членом профспілки. І з цим завданням на
думку Бейкелі, управління успішно справляється [93,78-94]. Він виступив за
більш тісне співробітництво між роботодавцями і профспілками.
Закони, що регулюють сферу трудових відносин, виникли за складних
соціально-економічних та політичних умов, що існували як у самих США, так і на
міжнародній арені. Тому-то вони, на думку професора Т.Данлопа, не відповідають
довготривалим інтересам американської політики у сфері трудових відносин
[90,2].
Зокрема, Закон Вагнера, як свідчить практика його застосування, ніколи не
сприяв встановленню стабільності та конкретності у регулюванні трудових
відносин. Адже цей закон регулює сферу трудових відносин лише на приватних
підприємствах окремих галузей економіки країни. Зокрема, чинність закону не
поширюється на сільськогосподарських працівників, і вони не мають права
укладати колективні договори. Позбавлений права укладати колективні договори і
науково-технічний персонал, оскільки він, за визначенням Верховного Суду США,
формулює і провадить у життя рішення роботодавця і всю його політику у сфері
трудових відносин. Це ж стосується і робітників-будівельників, яким судовими
рішеннями та Національним управління з трудових відносин встановлено певні
обмеження при укладенні колективних договорів. Закон Вагнера не поширюється на
тих працівників, у яких погодинна оплата. Це стосується, зокрема, водіїв
великогабаритних автомобілів, що здійснюють вантажні перевезення на далекі
відстані. Окрім того, юристи окремих приватних підприємств у судовому порядку
добиваються вилучення поширення чинності окремих статей закону Вагнера стосовно
їх робітників.
Проект “Сатурн” компанії “Дженерал Моторз”, який стосується робітників
автомобільної промисловості, на думку проф. Т.Данлопа, відповідає інтересам
усієї країни [90,7]. Проте у судовому порядку його визнано таким, що порушує
законодавство про право на працю. Подібна система трудових відносин призначена
вирішувати усі проблеми, що виникають між роботодавцем та працівниками, але
вона сприяє змінам у стабільному пенсійному забезпеченні, загрожує стабільності
ринкам та технологічним процесам, що