РОЗДІЛ 2
Організаційно-методичні аспекти
діагностики ефективності процесу навчання
2.1. Онтодидактичний аналіз теорії "процесу навчання"
та "продукту навчання"
Соціально-економічні зміни в житті суспільства суттєво вплинули на організацію навчального процесу, на особливість управління вищими закладами освіти в умовах демократизації.
У практиці управління навчальним процесом в діяльності вищого навчального закладу ми виділяємо три головні напрями:
1. Системне планування роботи всіх навчально-виробничих підрозділів вузу.
2. Створення необхідних умов та можливостей успішної організації навчально-виховного процесу: підбір педагогічних кадрів, методичне забезпечення навчальних дисциплін, інформаційна, комп'ютерна та лабораторна база, наявність засобів навчання, науково-дослідна робота викладачів. Систематичне підвищення їх кваліфікації, запровадження сучасних педагогічних технологій навчання тощо.
3. Організація системи діагностичних вимірювань, тобто отримання зворотньої інформації про хід та результати навчально-виховного процесу, з метою прийняття на цій основі певних управлінських рішень щодо ліквідації недоліків та упередження негативних явищ у роботі колективу.
В педагогічній літературі щодо організації вищої школи перші два напрями управління навчальним закладом мають певне теоретичне і практичне обгрунтування, але третій напрям ще недостатньо досліджений, тому саме на ньому ми зосередили своє дослідження.
Зрозуміло, для того, щоб кваліфіковано управляти освітнім процесом, робити на науковій основі об'єктивні і обгрунтовані висновки про ступінь досягнення поставленої мети, приймати рішення, які б сприяли підвищенню ефективності процесу навчання, керівнику (викладачу) необхідно мати фактичні дані про хід і стан освітнього процесу в цілому і окремих видів учбових занять (лекцій, практичних, семінарських тощо) зокрема.
Основні завдання системи діагностики ефективності підготовки фахівців у вищому закладі освіти ми вбачаємо у:
- визначенні та оцінюванні рівня знань, умінь і навичок студентів за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями ступеневої підготовки, отриманні зворотної інформації щодо вхідних результатів, досягненні мети навчання;
- оцінці відповідності змісту, форм, методів і засобів навчання вимогам освітньо-кваліфікаційних характеристик фахівців певного рівня;
- діагностиці процесу учіння, оцінці ефективності самостійної, індивідуальної роботи студентів та їх інформаційно-методичного забезпечення;
- аналізі та оцінюванні організаційного, наукового та методичного рівня викладання;
- аналізі наукової та навчально-методичної роботи кафедр, факультетів, навчально-консультаційних пунктів, філій, інших підрозділів та впливу їх на результати навчального процесу;
- виявленні кращого досвіду роботи з метою його узагальнення та розповсюдження, а також у аналізі ефективності запровадження новітніх педагогічних технологій навчання;
- корекції навчального процесу на підставі отримання інформації , розробці та реалізації пропозицій щодо поліпшення якості підготовки фахівців тощо.
Ми погоджуємося з висловлюваннями О.Савченко про те, що в змісті управлінської діяльності на сучасному етапі змінюється роль і зміст управлінської інформації. Вона має бути не усередненою, а індивідуалізованою [144].
В умовах реалізації концепції особистісно-діяльнісного навчання орієнтир управління повинен бути спрямований від управління навчальним закладом до управління навчанням і розвитком кожного студента. Така система вимагає побудови навчально-виховного процесу на діагностичній основі [144].
Основною метою функціонування вищого навчального закладу є підготовка студентів до майбутньої професійної діяльності. Перебудова нашого суспільства на принципово нових соціально-економічних засадах, переорієнтація економіки України на світовий ринок зумовили й необхідність змін у вищій освіті. Реалізація сучасних освітньо-виховних завдань базується на Законі України "Про освіту", відповідно до якого Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 20 січня 1998 р. №65 "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)". В цій постанові, зокрема в пункті 4, зазначається "Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти, які є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти" [201].
Стосовно змісту освіти та державних документів, де він встановлюється, у Постанові проголошено: "Зміст освіти - це обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь і навичок, світогляду та громадських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формується у процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технології та культури. Зміст освіти встановлюється в освітньо-кваліфікаційних характеристиках... і змінюється відповідно до рівня розвитку науки, виробництва, суспільства".
Освітньо-кваліфікаційні характеристики фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів - це державні документи, які визначають цілі освіти у вигляді системи виробничих функцій, типових задач діяльності та умінь, необхідних для вирішення цих задач" [201].
Відомо, що процес навчання - це спеціальна форма засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок і шляхів пізнавальної діяльності людини. Навчання - це двосторонній процес, який приховує в собі два протилежні (хтось віддає, а хтось приймає), але єдині та внутрішньопов'язані моменти навчання - викладання та учіння. Процес навчання пов'язаний з рухом на шляху пізнання від незнання до знань, від неповного до більш повного, широкого і більш точного знання. Технологію навчання можна подати схемою:
Методи та
засоби навчання
Наукою і практичним досвідом підтверджено головні ознаки процесу навчання:
1. Динамічність (рух вперед).
2. Парність (викладач- студент, студент-підручник, студе
- Київ+380960830922