РОЗДІЛ II
РОЛЬ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ІНДУСТРІАЛЬНІЙ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
2.1. Механізм іноземного інвестування в процесі індустріальної модернізації економіки України
На рубежі століть економіка суверенної України переживає болісний процес системної модернізації, який, за низкою ознак, подібний до процесів незавершеної індустріальної модернізації її економіки наприкінці XIX - початку XX століть.
З методологічної точки зору, роль, механізми залучення іноземних інвестицій до вирішення модернізаційних завдань на теренах України неможливо розкрити без аналізу об'єктивних передумов, загальної картини структурних зрушень в економіці, економічної політики, загальносвітових тенденцій і процесів, на тлі і в системі координат яких відбувалася сто років тому капіталізація України.
Складність аналізу полягає в тому, що територіально Україна входила до складу двох імперій, які належали до країн другого ешелону модернізаційного процесу в Європі і тому здійснювала, наздоганяючий його, тип - імперську модель модернізації. Така модель модернізації економіки має загальні, чітко виражені характерні ознаки, які за своїм глибинним, сутнісним змістом дозволяють розглядати модернізаційні процеси в обох частинах поділеної територіально і політично України як якісно однорідний процес. Ця однорідність простежується у передумовах і суб'єктах модернізаційних процесів, їх меті, завданнях і способах їх вирішення, позитивних і негативних сторонах, протиріччях і соціально - економічних наслідках.
Але були і відмінності принципового характеру. На цьому слід наголосити і звернути увагу на те, що в ряді публікацій останніх років можна зустріти декларативні, різко дисонуючі фактам суспільного життя періоду що аналізується, твердження, що модернізаційні процеси на теренах України (в Західній і Східній її частинах) мають "ознаки однобокості, характерної для колоніально залежних країн" [79, c.94], що "...економіка (Східної України -Н.Б.) поступово перетворювалась на колоніальний придаток Російської імперії" [67, c.108] . Чистота наукового аналізу, як відомо, вимагає об'єктивного, когерентного, не упередженого ідеологічними, національними, політичними уподобаннями, кон'юнктурними міркуваннями підходу до пояснення фактів суспільного життя. А з фактів, якими, до речі, оперують згадані автори, витікає висновок про те, що дійсно, та частина України, яка була у складі Австро-Угорської імперії, повністю відповідає "ознакам однобокості розвитку характерної для колоніальних країн". Що ж до Східної України, то ми поділяємо думку, що модернізаційні процеси в ній розвивалися так само, як і в етнічній Росії [141, c.5].
Вони були органічною ланкою розвитку єдиного господарського комплексу Російської імперії. Більше того, індустріальна модернізація цього регіону у багатьох випадках відбувалася значно динамічніше, послідовніше і більш швидкими темпами, ніж в цілому по Росії.
Наприклад, у 1913 році на Україну припадало 36% закордонних інвестицій у промисловість усієї імперії (за винятком Фінляндії)... в Україні протягом півстоліття до революції зберігалися стрімкі темпи промислового розвитку. З 1854 до 1908 року частка України у загальному виробництві промислової продукції царської імперії ( без Фінляндії) зросла з 7,1 до 18,4 %. Порівняно лише з Європейською частиною імперії (крім Польщі і Литви) ці цифри, відповідно, зросли з 9,4 до 22% [104, c.96]. Ми поділяємо думку Лященка П.І. про те, що капіталістична метрополія "економічно підпорядковувала собі національні (тобто неросійські) околиці, вирівнювала їхні економічні особливості, часом перетворюючи національну периферію на відсталий сільськогосподарський придаток метрополії, а часом, навпаки, на невід'ємну частину загальної капіталістичної системи, сприяючи її капіталістичному розвиткові. Так, наприклад, сталося з Україною, яка в 1870-х та 1890-х роках стала одним із головних, провідних регіонів російської капіталістичної системи" [122, c.418].
Показовим є те, що для країн другого ешелону модернізації характерним є швидке, форсоване проходження того шляху соціально-економічного і технічного розвитку, який країни першого ешелону долали за довгі десятиріччя і навіть цілі століття. Ця стислість у часі протікання модернізаційних процесів була можлива завдяки чужому досвіду, запозиченню багатьох форм виробництва і соціальної організації, а також залученню інвестиційних ресурсів розвинених країн першого ешелону.
Саме з цієї обставини витікає неорганічний, екзогенний, поверхневий, суто зовнішній, без відповідних адекватних змін у культурі і соціальних інститутах характер модернізаційних процесів із низькою, у кінцевому підсумку, результативністю. Це з погляду теорії. Але і з погляду історичних реалій, такий характер модернізаційних процесів в принципі не мав іншої альтернативи. По перше, кінець XIX -початок XX ст. - це час загострення внутрішніх протиріч системного характеру викликаних монополістичною стадією розвитку країн першого ешелону модернізації , які мали своє логічне об'єктивне виявлення у конфронтації і боротьбі з приводу перерозподілу вже поділеного світу.
По - друге, світовий економічний контекст того періоду був сприятливий для прискорення економічної динаміки внаслідок того, що приблизно з 1896 р. розпочалася підвищувальна фаза наступного (третього) великого кондратьєвського циклу кон'юнктури [100, c. 181].
Модернізаційні процеси цілком обумовлюються економічною політикою держави, яка їх здійснює. Вплив уряду Росії на ці процеси "був, мабуть, чи не найсильнішим за всі інші тогочасні держави" [104, c.69]. Аналіз тогочасної економічної політики Російської імперії, яка пов'язана з іменами графа С.Ю.Вітте і Вишнеградського І. (міністри фінансів), засвідчує, що це була далекоглядна, діалектично виважена у деталях, глибокоешелонована система заходів, спрямована на підтримку вітчизняного виробника у стратегічних, з погляду завдань імп
- Київ+380960830922