РОЗДІЛ 2
ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ РІВЕНЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
2.1. Дослідження сутності і складу факторів зростання продуктивності праці
Підвищення продуктивності праці - складний процес одночасної дії багатьох взаємозалежних між собою факторів. Фактор (від лат. factor - що робить, виробляючий) - причина, рушійна сила будь-якого процесу, явища, що визначає характер чи окремі його риси [147, с. 139.]. Під факторами зростання продуктивності праці розуміють усі причини, що безпосередньо забезпечують скорочення витрат праці. Ступінь прояву різних факторів зростання продуктивності праці при кожному способі виробництва різна. Зі зміною способу виробництва дія одних факторів підсилюється, а інших послаблюється.
Вплив факторів на продуктивність праці виявляється у процесі економічного аналізу, що є найважливішою функцією управління виробничими процесами. Ефективність діяльності підприємства оцінюється системою показників. Оціночні показники застосовуються для незалежної об'єктивної оцінки реального стану об'єкту і використовуються головним чином для аналізу результатів роботи підприємства, а також на підготовчій стадії розробки плану для добору варіантів і проектів капітальних вкладень; створення і впровадження нової техніки і технології; добору номенклатури продукції для включення у план випуску; вибір постачальників сировини і матеріалів, споживачів продукції і т.д. У ході виконання плану здійснюється оцінка фактично досягнутих результатів [67, с. 270]. На промислових підприємствах до таких показників відносяться обсяг виробництва товарної продукції, обсяг реалізації (обсяг продажів), продуктивність праці, середня заробітна плата одного працівника тощо. На кожний з таких показників впливає ціла група факторів. Знання факторів, уміння визначати їхній вплив на ефективність дозволяє впливати на рівень прийнятих показників за допомогою управління факторами, створити програму і механізм пошуку резервів.
На продуктивність праці впливає безліч факторів, тому цей показник є інтегрованим, багатофакторним. Задача управління продуктивністю праці складається у встановленні впливу на неї наявності капіталу, стану технології, людських ресурсів, якості продукції та ін.
У 90-і роки ХХ ст. у методичних вказівках до розробки державних планів економічного і соціального розвитку країни (1981-1985 рр.) пропонувалася наступна класифікація факторів динаміки продуктивності праці:
1. Структурні зрушення у виробництві. Зміна питомої ваги окремих видів продукції чи виробництва у загальному обсязі продукції.
2. Підвищення технічного рівня виробництва. Впровадження нових технологічних процесів, більш продуктивних машин і устаткування, механізація ручної праці.
3. Удосконалювання організації виробництва і праці. Удосконалювання управління виробництвом, впровадження наукової організації праці, зміна реального фонду робочого часу.
4. Зміна обсягу виробництва.
5. Галузеві фактори.
6. Впровадження у дію основних фондів підприємства.
У ході удосконалювання аналізу і планування продуктивності праці ряд авторів запропонували виділити у системі факторів такі як зміна природних умов і способів видобутку корисних копалин, соціальні та економічні фактори [152] та ін.
Кожна із зазначених основних груп включає ряд приватних факторів, перелік яких досить широкий.
Зокрема, у групу факторів удосконалювання управління, організації виробництва і праці включають:
1) удосконалювання управління виробництвом;
2) підвищення норм виробітку і норм обслуговування;
3) поглиблення спеціалізації виробництва, не пов'язане з впровадженням нової техніки; зміна питомої ваги покупних напівфабрикатів і кооперованих постачань;
4) скорочення втрат робочого часу;
5) впровадження наукової організації праці;
6) підвищення стабільності кадрів;
7) зміна фонду робочого часу та ін.
Важлива роль у підвищенні продуктивності праці належить технічному рівню виробництва, що залежить від технічного прогресу. Технічний прогрес викликає якісні зміни в знаряддях і предметах праці, технології виробництва, організації управління, що дає можливість забезпечити економію витрат живої та упредметненої праці.
Однак, технічний прогрес пов'язаний не тільки із появою і впровадженням принципово нових технічних рішень, але і з постійним удосконалюванням традиційних знарядь і предметів праці, з усе більшим розширенням їхнього застосування на підприємстві.
Головними напрямками технічного прогресу є: механізація, автоматизація, електронізація, хімізація виробництва, забезпечення новими матеріалами та енергоносіями.
Крім технічного процесу велике значення у підвищенні продуктивності праці має удосконалювання організації виробництва, праці і управління. Поліпшення управління допомагає створити гарну ділову обстановку на виробництві, викликає зростання ініціативи і творчої активності робітників.
Важливим фактором удосконалювання організації виробництва і підвищення продуктивності праці є спеціалізація. Посилення спеціалізації підприємства, цехів і ділянок створює сприятливі умови для застосування високопродуктивного спеціалізованого устаткування, інструмента і пристосувань, упровадження прогресивних технологічних процесів, потокових ліній і т.п. Недостатня спеціалізація обумовлює часті переналагодження устаткування.
Значне скорочення витрат праці досягається шляхом комбінування виробництва, тобто з'єднання різних галузей виробництва на одному підприємстві, де продукти одного виробництва служать сировиною чи напівфабрикатом для інших. Комбінування дає можливість раціонально і найбільш повно використовувати сировину, знизити витрати праці на виробництво і транспортування, значно прискорити виробничий процес.
В удосконалюванні організації виробництва і підвищенні продуктивності праці пріоритетне місце займає впровадження потокових методів виробництва.
Розчленовування виробничого