РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА КОНКУРЕНТНІ ПОЗИЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН В ГЛОБАЛЬНІЙ
ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ
2.1. Вплив цивілізаційного компоненту на формування сучасного європейського
бізнес-середовища
Європа демонструє сьогодні світу унікальну модель цивілізаційного розвитку,
оскільки являє собою особливу фізико-географічну, історичну та культурну
спільноту. На теренах Європи розташовано повністю чи частково 47 країн, 25 з
яких входять до складу Європейського Союзу. На думку багатьох науковців, які
вивчають Західну Європу, процеси, що сьогодні мають місце на теренах
Євразійського півострову, навряд чи могли б виникнути в іншій частині світу.
Унікальність Західної Європи визначається, перш за все, наступними факторами:
по-перше, особливою історією континенту, яка обумовила його загальну культурну
“цілісність”. Так, поряд з національною культурою та самосвідомістю завжди
існували і європейські. Склалася особлива європейська ідентичність,
“європейська людина”. Очевидно, що Західна Європа завжди була більше, чим зона
безпеки та стабільності. Пошуки “спільного європейського духу” пронизують всю
історію Європи. По-друге, існуванням на відносно невеликій території великого
різноманіття регіональних етнокультурних ландшафтів. По-третє, швидким
розвитком інтеграційних процесів, що відкрили нову епоху в історії Європи,
якому сприяв динамічний розвиток виробничих сил та не в останню чергу прагнення
зберегти та зміцнити політичну стабільність, підтримати демократичні політичні
режими. Цим самим прагненням пояснюється і розширення ЄС на Схід [40,
с.398-399].
Cьогодні є беззаперечним той факт, що спільнота європейських держав, до яких в
даному дослідженні віднесено, в першу чергу, країни ЄС-25, а також всі країни
Європи, крім Росії, Білорусі, Молдови та України, формує окрему унікальну
цивілізацію, яка визначає пріоритети, масштаби та умови власного політичного,
соціально-економічного та культурного розвитку.
Незважаючи на велику кількість наукових шкіл, які пропонують власне трактування
поняття “цивілізація”, що вперше було використано у ХVII столітті та означало
більш високий ступінь суспільного розвитку, пов’язаний із стрімкою ходою
капіталістичних та ринкових відносин, насамперед в Європі [41, с.9], сьогодні
дана категорія в загальному розумінні означає існування та розвиток певної
суспільної системи; тривалість та послідовність різновидів, обсягів людської
діяльності; культурно-історичний етап розвитку суспільства та його стан, що
характеризується пріоритетом людини стосовно існуючих соціальних інституцій
[42, с.1-5].
За різних підходів цивілізації класифікують за певними ознаками. Проте сьогодні
найбільш популярною та вживаною є класифікація цивілізацій за А.Тонбі
(англійський історик та соціолог), який нарахував на основі
культурно-релігійної спадщини 21 цивілізацію трьох поколінь, виокремивши 5
„живих” цивілізацій початку ХХ століття: західну, православно-хритстиянську
(православно-слов’янську), ісламську, індуїстську, далекосхідну [43, с.253],
С.Хантінгтон, враховуючи цивілізаційні відмінності та диференціацію
цивілізацій, виділив на світовій карті 8 цивілізацій: західну,
православно-хритстиянську (православно-слов’янську), ісламську, індуїстську,
китайську, японську, латино-американську та африканську тощо. Саме така
класифікація сьогодні розглядається найчастіше. Проте, необхідно зазначити, що
ця класифікація потребує уточнення, оскількі все чіткіше проявляється різниця в
інтересах та тенденціях розвитку західноєвропейської цивілізації, яка має давню
історію, та порівняно молодої і активної північноамериканської, що виділилась
із неї [44, c.20].
Європейська (або західноєвропейська) цивілізація має давню історію та
притаманні тільки їй особливості формування. Сьогодні вона є однією з локальних
цивілізацій, котра являє собою частину світового цивілізаційного простору, що
включає групу народів (етносів, держав), які вирізняються спільністю духовних
цінностей, історичних доль, економічних та геополітичних інтересів тощо [44,
с.17]. Європейській цивілізації притаманні такі ознаки, як: спільність засад
ментальності; спільність і взаємозалежність історично-політичної долі та
економічного розвитку; взаємозв’язок культур; наявність сфери спільних
інтересів та завдань з точки зору перспектив розвитку [45, с.26].
Багато авторів вбачають піднесення та розвиток європейської цивілізації перш за
все у природних умовах, які заохочували швидкий прогрес на відміну від інших
кліматичних поясів, де він гальмувався через спеку, холод, тропічні
захворювання. Інші посилаються на використання європейцями досягнень інших
цивілізацій (папір, порох, компас, фарфор, шовк – з Китаю, математичні поняття
– з Індії, медицина – від арабів тощо), які стимулювали творчий процес у самих
європейців. Ще одна версія розквіту європейської цивілізації – конкуренція
культур багаточисленних етносів на її теренах, що сприяли контактам та
взаємному збагаченню.
Протилежної думки дотримується А.Тойнбі: він вбачає головний стимул розвитку
європейської цивілізації, навпаки, в необхідності постійного докладення зусиль
для подолання перепон (природних, кліматичних, нападів ворогів тощо) [40,
с.253].
Європейська цивілізація формувалася протягом трьох тисячоліть, пройшовши ряд
етапів, кожен з яких залишив свій слід в історії. Спільними витоками
європейської цивілізації є грецька філософія та мистецтво, римська держава та
право, християнська релігія. Спадщиною античної Греції стало гармонійне,
цілісне сприйняття людиною природи та самого себе, класичні канони прекрасного
та
- Київ+380960830922