Глава 2. Основні напрями впливу іноземних інвестицій на
структурні зміни в країнах з перехідною економікою.
2.1. Динаміка операцій ТНК в країнах Центральної та Східної Європи
З початку 90-х років у більшості країн з перехідною економікою почали
здійснюватись широкомасштабні програми економічних перетворень, одним з
основних напрямів яких стала лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків. У
межах цього напряму переслідувалась мета відкриття економік країн ЦСЄ для
припливу іноземного капіталу, у тому числі прямих іноземних інвестицій. Завдяки
цьому в минулому десятилітті іноземний капітал почав активно проникати до країн
регіону, впливаючи на багато галузей господарювання і їх роль в економіці.
Приплив інвестицій світових ТНК для країн перехідних економік має стратегічно
важливе значення й розглядається як каталізатор трансформації цих країн. Він
сприяє реструктуризації національної економіки, економічному зростанню й
розвитку, служить провідником технологічних й виробничих інновацій, сприяє
поширенню управлінського й адміністративного досвіду. Приплив інвестицій ТНК
збільшує зайнятість, підвищує мотивацію суб’єктів, сприяє оновленню
інфраструктури, виходу національних компаній на світовий ринок, при цьому не
збільшуючи зовнішньої заборгованості. Іноземні інвестиції можуть також сприяти
позитивному впливу на національні підприємства за допомогою встановлення
зв’язків з постачальниками, посередниками, налагоджуючи цілісні технологічні
цикли і справляючи інші види непрямого впливу на економіку реципієнта. У
1991-1992 рр. дослідники вважали, що з початком перехідного періоду в країнах
регіону відбудеться різке зростання в припливі капіталу ТНК, що повинно зіграти
основну роль у формуванні ринкової системи, реструктуруванні економіки й
стимулюванні економічного зростання. Проте обсяг надходжень міжнародного
капіталу виявися меншим очікуваного як у сукупності по регіону, так і по кожній
з країн, що знизило темпи економічного зростання й розвитку в описуваних
країнах.
Обсяг припливу прямих іноземних інвестицій в економіки перехідних країн почав
зростати з 1990 р., і їх частка в загальносвітовому обсязі отримуваних ПІІ
помітно зросла. Якщо до 1989 р. у країни ЦСЄ надходило менше 1% усіх світових
ПІІ, то вже в 1995 р. частка цих країн у світовому потоці ПІІ збільшилась до 5%
(таблиця 1).
Таблиця 1.
Щорічний приплив ПІІ за основними групами країн (млрд..дол).
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
Увесь світ
206
160
175
220
247
330
363
Розвинуті країни
171
115
118
138
141
208
212
Країни, що розвиваються
34
43
52
76
100
107
138
Країни ЦСЄ, СРСР/СНД
15
13
Джерело: (182, 183).
Можна зазначити, що це було досить швидке зростання: до 2000 р. відношення
припливу ПІІ до номінального ВВП у країнах ЦСЄ, СНД та Балтії в цілому
перевищило 4%, для країн ЦСЄ аналогічний показник перевищив 5%, а відношення
щорічного припливу ПІІ до ВВП (РРР) для країн ЦСЄ досягло 2,2%, що поставило ці
країни за даним показником в один ряд з такими європейськими країнами, як
Іспанія, Португалія, Бельгія, Люксембург (діаграма 1).
Діаграма 1.
Відсоткове співвідношення ПІІ і ВВП.
Побудовано за (124 стор. 194-197).
Проаналізуємо фактори, які стимулювали й перешкоджали припливу іноземних
інвестицій в країни ЦСЄ. Можна з переконливістю стверджувати, що основним
засобом припливу ПІІ в країни Центральної і Східної Європи був активно
розгорнутий процес приватизації. Протягом більшої частини досліджуваного
періоду зростання прямих інвестицій було обумовлене участю ТНК у приватизації
державних активів.
У приватизаційній орієнтації іноземних капіталовкладень проявляється державний
вплив на процес залучення ПІІ. Так, іноземні інвестиції в першу чергу
вкладаються в ті країни, сектори й галузі, де відбувається зміна власності з
дозволом іноземному капіталу брати участь у процесі приватизації. Відсутність
процесу приватизації або неактивне його проведення є однією з основних причин
незначного припливу ПІІ в деякі з країн ЦСЄ, які повільно просувались на шляху
реформ.
Процес приватизації в цих країнах розпочався в різні періоди і з різною
інтенсивністю. У більшості країн Східної Європи та Балтії процес приватизації
почався в середині 90-х рр. і тривав у середньому до 2001-2002 рр., але є також
країни, в яких цей процес на середину 90-х рр. вже підходив до кінця (Угорщина)
або до 2002 р. ще не завершений. Деякі країни активно розгорнули процес
приватизації після певних досягнень в економічних реформах (Польща є найбільш
яскравим прикладом такого підходу), а деякі країни використали
приватизаційно-орієнтовані ПІІ для проведення реформ й стимулювання росту ВВП
(найбільш яскравий приклад – Угорщина) (124, стор. 204-205). Проте досвід
Угорщини показує, що швидке і інтенсивне проведення приватизаційного процесу
призводить до різкого зменшення інвестиційних надходжень до економіки по
закінченні процесу приватизації і змушує країни шукати нові фактори і
можливості залучення капіталу світових компаній в економіку.
Іншими факторами, які можуть приваблювати іноземних інвесторів у країни ЦСЄ, є
близьке географічне розташування до країн Західної Європи, очікуване членство в
ЄС, проходження через територію ЦСЄ основних торгових шляхів, місткий ринок
(особливо Польща), відносна достатність кваліфікованої й недорогої робочої
сили. В історичній перспективі можна простежити, що очікуване членство в ЄС
певним чином стимулюватиме приплив ПІІ в країну. Саме так сталося в Греції,
Португалії, Іспанії перед приєднанням цих країн до ЄС. Так, Богдан Гаврилишин у
листопаді 1998 року на конференції у
- Київ+380960830922