РОЗДІЛ 2
ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ СТОЛИПІНСЬКОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ
2.1. Місце і характер селянської общини на Півдні України
Розкриття питання про місце і характер селянської общини на Півдні України наприкінці XIX - початку XX століть є важливим завданням даної дисертації. Дослідження цієї проблеми дозволяє виявити та проаналізувати основні тенденції в процесі еволюції, а також вади колективного характеру господарювання у регіоні напередодні реформи 1906-17років крім того, воно визначить ставлення місцевого селянства до общини.
Південь України на початку XX століття був одним з найбільших регіонів Російської імперії. Загальна його площа становила 170976.6 тисячам квадратних кілометрів [461;192] Степовий характер ландшафту та домінування серед інших типів ґрунтів чорнозему сприяли в регіоні розвитку сільського господарства.
Разом з цим якість чорнозему в різних південноукраїнських повітах була неоднаковою і в напрямку з півночі на південь знижувалася.[409;42] У прибережній частині Бердянського та Мелітопольського повітів родючі грунти змінювалися на пісок. У деяких місцях Дніпровського та Херсонського повітів на поверхню виходили солонці та глина [315:32]
Крім того, на території південноукраїнських губерній досить гостро відчувалася проблема нестачі питної води. В умовах степового ландшафту річкова система була нерозвинутою [407; 9]. Більшість невеликих річок та ставків, внаслідок сухості клімату, мала сезонний характер існування [409;16] Підземні води знаходилися досить глибоко: в Олександрівському повіті, наприклад, на відстані 8-12 сажнів від поверхні [460;24], а у Бердянському - 16-18 сажнів [371;6]. Поблизу моря та Сивашу видобута за допомогою колодязів та скважин вода мала солонкувато-гіркий смак [460;29]. З цих причин більшість селищ у регіоні виникли і розросталися вздовж берегів річок Дніпровського та Азовського басейнів, а заселення глибинних територій, певною мірою, ускладнювалося [440;11].
На відміну від інших регіонів Російської імперії, інтенсивний процес заселення та господарського освоєння розпочався на Півдні України набагато пізніше - лише наприкінці XVIII століття. Протягом XIX століття колонізація регіону проходила трьома напрямками - самовільним селянським, поміщицьким та урядовим. Внаслідок цього склалися такі особливості Півдня України, як поліетнічний та багатоконфесійний склад його населення, відсутність глибоких кріпосницьких традицій, розмаїття форм і типів господарювання. При цьому основною формою діяльності населення регіону стало землеробство [411;29].
Паралельно з процесом заселення та господарського освоєння на південноукраїнських землях відбувалося формування структури поземельних відносин. Однією із складових останньої було закріплення інституту земельної власності.
На початку XX століття розподіл земель за основними формами власності на Півдні України був дещо відмінним від середніх показників по Росії. Доля казенних та надільних земель у регіоні була нижчою, а приватновласницьких - вищою. В окремих південноукраїнських повітах у співвідношенні цих форм існувало ще більше розмаїття (див. табл. 1).
У 1905 році на Півдні України налічувалося 1166864 десятин казенної землі, що становило 8% від всієї площі регіону. Аналогічний показник по Європейській Росії дорівнював 14 відсоткам [345;39]. У чотирьох з досліджуваних повітів він коливався від 4 до 7% і був нижчим за норму в регіоні. Лише у Херсонському, де державі належало 300371 десятин, ця норма перевищувалася у 2.4, а у порівнянні з середніми показниками по Росії - в 1.4 рази [289;12].
Таблиця 1
Співвідношення головних форм землеволодіння
на Півдні України у 1905 році [289; 39]
ПовітЗагальна площа землево-лодіння (в десят-инах)Приватно-власницьке Надільне Казенне Площа
(в десяти-нах)%
до
всієї
пло-щі Площа
(в десяти-нах)%
до
всієї
пло-щі Площа
(в десяти-нах)%
до
всієї
пло-щіКатеринослав-ський 6421933720655724283737276014Олександрів-ський8598224137695130845542475985Бердянський 81128149604671520688464746Мелітополь-ський5510083282902823290853908107Дніпровський 1035862555370533698813511061110Херсонський 1774887873512506010043130037119На Півдні України1797515669081455166393224011668648
Частка приватної земельної власності на Півдні України була вищою, ніж в інших регіонах майже у 1.5 рази [345;41]. Ця особливість не мала місцялише у Мелітопольському та Бердянському повітах Таврійської губернії [314;14]. В останньому при цьому знаходилося лише 237 приватних володінь із загальною площею 49604 десятин землі, що становило 6% від усіх форм власності у повіті (див. табл. 1).
Особливості державної політики та інтенсивний характер купівлі-продажу земель стали причиною того, що на Півдні України на початку XX століття поряд з маєтками дворян існували купецькі, міщанські і селянські приватні володіння.
Дворянське землеволодіння на Півдні України, як і в усій Російській імперії, мало латифундальний характер. Середній розмір одного маєтку представників цього прошарку суспільства коливався від 1236 десятин в Олександрівському повіті до 3037 десятин у Мелітопольському [289;41]. При цьому дворяни залишалися панівною верствою серед крупних землевласників - їм належало 78% латифундій. Інша частина знаходилася на Півдні України переважно в руках купецтва (див. табл. 2).
Таблиця 2
Розподіл привотного землеволодіння між головними
Категоріями власників на Півдні України у 1905 році (у %) [289;41]
Повіт Індивідуальна приватна власністьКолективна приватна власністьДво-рянКуп-цівДуховен-стваМі-щанСе-лянУсьо-гоСіль-ськихоб-щинСелянських товариствусьогоКатеринославський505-2227912921Олександрівський36802317691524Бердянський2014-4517951221Мелітопольський407063691819Дніпровський411804288051520Херсонський381708118211718На Півдні України471104238461016
Дворянам та купцям в