РОЗДІЛ 2
ЕТНОДЕМОГРАФІЧНІ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ
ЧИННИКИ РОЗВИТКУ СВЯТКОВОСТІ Й ОБРЯДОВОСТІ
Обрядовість існує не абстрактно. Її носіями є люди, які живуть у конкретних
історичних умовах. Обрядовість, як будь-яке соціально-культурне явище, існує в
певних часових, територіальних та соціально-економічних межах. Етнічна
міксація, рівень економічного розвитку, урбанізація, міграційні та асиміляційні
процеси, суспільно-політична ситуація, демографічні показники викликають зміни
в усій обрядово-святковій сфері.
Соціально-економічні умови розвитку українського суспільства в 1960-і – першій
половині 1980-х років розглядаються в загальноісторичних працях. Автори прийшли
до висновку, з одного боку, про цілеспрямоване формування соціальної політики в
СРСР, що було позитивним явищем, а з іншого – про поступове наростання
загальної системної кризи радянського ладу [1–2]. Разом з тим відсутні
спеціальні дослідження про вплив цих процесів на святково-обрядову сферу. Свята
й обрядовість Східної України зазначеного періоду в цих узагальнюючих працях
хіба що згадуються.
М. А. Орлик [3], В. Є. Острожинський [4], А. С. Онищенко [5] розглядають такий
чинник розвитку нових традицій, як діяльність комісій по радянських традиціях,
святах та обрядах. Але автори, які були членами Комісії при Раді Міністрів
УРСР, ставили перед собою скоріше пропагандистські, ніж дослідницькі завдання.
Вони не аналізували контекст, причини створення та історію цієї державної
установи, не співставляли наробок комісій з повсякденним побутуванням свят та
обрядів і не враховували „зворотній” зв’язок. В етнологічних працях,
присвячених радянській обрядовості (Н. І. Здоровеги [6], В. К. Соколової [7] та
інших), навіть не ставилося питання про соціально-економічні та політичні
чинники її розвитку в 1960 – 1980-і рр.
Мета даного розділу – проаналізувати чинники, визначити характер їх впливу на
традиції, свят, обрядів населення Східної України і з’ясувати радянський
політичний курс у святково-обрядовій сфері суспільства в 60-і – першій половині
80-х рр. ХХ ст. та механізм його реалізації.
2.1. Етнодемографічні та соціально-економічні чинники
Найдавніший, традиційний шар родинних та календарних свят, звичаїв та обрядів
завжди має етнічну забарвленість, тому національний склад населення є одним з
базових факторів складання комплексів сімейно-побутової та календарної
обрядовості.
Впродовж усього досліджуваного періоду на Сході, як і в Україні в цілому,
українці складали більшість населення, але їх питома вага була нижчою, ніж в
республіці. Як видно з табл.2.1.1, у 1959 р. в УРСР українці складали 77,7%
населення, у Донецькі області – 55,6%, у Луганській – 57,8% та в Харківській –
68,8% . У 1979 р. українці в УРСР складали 73,4%, у Донецькій – 50,9%, у
Луганській – 52,8 %, у Харківській – 64,2 % (див. табл. 2.1.1). Причому,
українське населення Сходу України було як автохтонним, так і таким, що
складалося з переселенців з майже усіх регіонів республіки. Найбільшою мірою це
було характерним для шахтарських селищ, які в 1960-і рр. перетворилися на міста
[8–9].
Особливістю східноукраїнського регіону була висока питома вага росіян серед
населення, зумовлена прикордонним положенням регіону та державною політикою
залучення до індустріальних регіонів працівників із різних республік СРСР, перш
за все з Росії. У 1959 р. питома вага росіян складала в Донецькій області
37,6%, а в 1979 р. – 43,2 %, в Луганській області відповідно 38,7% і 43,8 %, у
Харківській їх кількість зросла з 26,4% в 1959 р. до 31,8 % на 1979 р. (див.
табл. 2.1.1). Отже, разом з нечисленним білоруським населенням східні слов’яни
складали в Східній Україні абсолютну більшість населення (понад 95 %), значною
також була їх внутрішня міксація, яка склалася історично.
Таблиця 2.1.1
Національний склад населення України (1959 – 1979 рр.) [1 Складено за: Итоги
всесоюзной переписи населения 1959 г. Украинская ССР. – М.: Госстатиздат, 1963.
– С.168, 174; Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 г.: В 7 т. – М.:
Статистика, 1973 г. – Т. IV: Национальный состав СССР, союзных и автономных
республик, краев, областей и национальных округов. – С.152, 171, 173, 187;
Итоги Всесоюзной переписи населения 1979 г.: В 9 т. – М.: Госкомитет по
статистике СССР, 1989. – Т.IV, ч.1, Кн.2: Распределение населения СССР, союзных
и автономных республик, краев, областей и автономных округов по национальности
и языку. – С.3, 23, 29, 75.]
1959 р.
1970 р.
1979 р.
Українська РСР
Українці
77,7
74,9
73,4
Росіяни
17,1
19,4
21,0
Донецька область
Українці
55,6
53,0
50,9
Росіяни
37,6
40,6
43,2
Греки
2,9
1,9
1,8
Білоруси
1,5
1,6
1,5
Євреї
1,0
0,8
0,7
Татари
0,6
0,5
0,5
Луганська область
Українці
57,8
54,8
52,8
Росіяни
38,7
41,7
43,8
Білоруси
1,1
1,3
1,2
Татари
0,5
0,5
0,4
Євреї
0,6
0,5
0,4
Цигани
немає даних
0,1
0,1
Харківська область
Українці
68,8
66,1
64,2
Росіяни
26,4
29,3
31,8
Євреї
3,3
2,7
2,1
Білоруси
0,5
0,6
0,6
Татари
немає даних
0,2
0,2
Вірмени
немає даних
0,2
0,2
Соціологічні дослідження доводять, що особливої різниці в ціннісній орієнтації
харків’ян або мешканців Донбасу українського та російського етнічного
походження майже не існує [10]. Етнографи в 1960 – 1980-і рр. в усіх трьох
східноукраїнських областях фіксували широке розповсюдження двомовності, а на
рівні розуміння вона була абсолютною. С. Бобко пише: “...практично всі жителі
Харківщини добре розуміють як українську, так і російську мову. Для значної
частини харків’ян двомовність та усвідомлення свого перебування “на перехресті
культур” є одною з домінант культурного самопозиціонування
- Київ+380960830922