РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ І ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
2.1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В ОВС
В Україні формується демократична правова держава, і цей процес передбачає удосконалення законодавства, яке регулює діяльність органів внутрішніх справ і внесення необхідних змін до нього. Програму, перспективи розвитку правової бази діяльності органів охорони правопорядку слід було б узагальнити в концепції правоохоронної діяльності в Україні, на підставі якої розроблялися б головні напрямки, принципи, задачі, визначалися б матеріальна, нормативна і духовна база, правова основа та кадрове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ та подальший їх розвиток на початок ХХІ ст. [62, с. 86]
Серед головних завдань правової демократичної держави пріоритетне значення мають: постійна турбота про зміцнення правопорядку та законності, захист суспільства та кожної особи від злочинних посягань, організація та координація на загальнодержавному рівні та в окремих регіонах боротьби зі злочинністю.
Боротьба зі злочинністю, утвердження правопорядку розглядається як надзвичайно актуальне загальнодержавне завдання політичної ваги, найважливіша складова частина багатопланової діяльності органів державної влади, і в першу чергу - органів внутрішніх справ. [62, с. 86-87]
Державне регулювання правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ здійснюється шляхом правового визначення конституційних та інших законодавчих засад цієї діяльності, її стратегії, основних напрямків і завдань на певний період, забезпечення координації зусиль усіх структурних підрозділів ОВС з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування. Значне місце в правоохоронній діяльності займає процесуальна діяльність, результатом якої є прийняття відповідного процесуального рішення.
Діяльність органів внутрішніх справ має багатоаспектний характер, вона забезпечує охорону громадського порядку, боротьбу зі злочинністю, пожежну безпеку і безпеку дорожнього руху. Органи внутрішніх справ займаються паспортизацією населення, охороною об'єктів державної, колективної і приватної власності, здійснюють дозвільну систему на придбання, зберігання і перевезення зброї, боєприпасів і вибухових речовин, контролюють режим проживання іноземців та осіб без громадянства на території України, виконують інші функції. Виконання будь-якого завдання чи функції, покладених на органи внутрішніх справ представляє собою певний процес, який поділяється на процесуальні стадії, процесуальні режими, процесуальні провадження, закінчується прийняттям відповідного юридичного рішення і суворо регламентується відповідними юридичними нормами.
Джерелом правових основ діяльності органів внутрішніх справ взагалі та нормативно-правових підстав прийняття рішень зокрема є існуюче право.
В юридичній науці існує два основних напрямки визначення права: "вузьке", в якому право розуміється як сукупність юридичних норм, виданих та гарантованих державою, і "широке". Перше підтримують Р.О.Халфіна, П.Є.Недбайло, С.С.Строгович, друге - Р.З.Лівшиц, Л.С.Явіч, В.С.Нерсесянц, С.Ф.Кечек'ян, В.Д.Зорін, Е.Л.Розін. Приєднуючись до прихильників "широкого" тлумачення права, ми вважаємо, що право існує у трьох проявах: на рівнях правосвідомості, правових норм і правових відносин. Кожний складовий елемент пов'язаний з іншим, створюючи "триєдину єдність" [77, с. 12]. Прихильники "широкого" розуміння визначають входження в склад права вказаних елементів, але це зовсім не передбачає єдності їх думок по іншим питанням досліджуваної проблеми. Так, Л.С.Явіч вважає, що право включає в себе також і суб'єктивні права [78, с. 15]. Р.З.Лівшиц говорить не про правові відносини, а про суспільні відносини, які породжують правові норми і в свою чергу, відчувають вплив цих норм [79, с. 9].
Таке розуміння права не є новим. Так, П.С.Стучка писав, що визначення права як сукупності правовідносин стримує розвиток в розумінні права як складної надбудови, що складається в результаті взаємодії правових відносин, правових норм і правосвідомості пануючого класу [80, с. 145-146]. Є.Б.Пашуканіс вважав, що в поняття "право" входять правовідносини, норми та ідеологія права [81, с. 3]. Підхід до розуміння права тільки з однієї точки зору неприпустимий, бо кожна правова теорія має "раціональне зерно". Моральністне бачення права важливе і для правового виховання і для розвитку діючого права. Без нормативного розуміння права практично недосяжні визначеність та стабільність правових відносин, законність в діяльності державних органів та посадових осіб. Навпаки, лише через соціологічне розуміння право набуває конкретність, визначеність та практичне здійснення, без нього воно залишається декларацією, системою текстів чи моральних побажань [77, с. 19]. Про необхідність інтегративного підходу до права говорять Н.Л.Гранат, В.С.Афанасьєв, А.Г.Братко [82, с. 92-94]. В.С.Нерсесянц, визначаючи нормативність права, відзначав, що закон, відтворюючи лише певний зміст, виводить його з ідеї свободи, але загальнообов'язковим і таким, що охороняється, являється закон, а не право [83, с. 353]. Про необхідність нових підходів при визначенні права пише С.С.Алєксєєв: "Воно вже не являється простим дослідженням юридично-аналітичного порядку (хоча й має в своїй основі спеціально-юридичну обробку правового матеріалу, її результати). Але воно не може бути охарактеризоване і як чисто філософське" [84, с. 17]. Н.Н.Вопленко, стверджуючи про наявність відмінностей у підходах до розуміння права, відзначає, що їх не слід абсолютизувати, але "не можна не визнати можливість і плодотворність багатоаспектного аналізу права" [85, с. 51]. В.Д.Зорькін говорить про необхідність включення в загальне поняття права правовідносин, так як вони генетично передують нормі [86, с. 55].
Право не можна звужувати, розуміючи його як нормативні акти державних органів чи тільки як ідеологічні витоки відображення у свідомості уявлень про природну справедливіс