РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ
Під спостереженням знаходилось 171 дитина віком від 7 до 15 років з ХГД. Всі діти перебували на обстеженні та лікуванні в гастроентерологічних відділеннях ДКЛ №9 м. Києва, консультувались та катамнестично спостерігались в міському дитячому гастроентерологічному центрі та центрі патології слизової оболонки роту та парадонту. Контрольна група складалася з 30 практично здорових дітей.
Комплексне клініко-анамнестичне, лабораторне та інструментальне обстеження проводилось за загальними методами. Основні та супутні діагнози верифіковані за МКХ-10. Лабораторні дослідження виконували в бактеріологічній і клінічній лабораторіях ДКЛ №9, функціональні методи обстеження - у відділенні функціональної діагностики ДКЛ №9.
З метою визначення морфологічних та функціональних змін з боку верхніх відділів травного шляху проведено ендоскопічне дослідження. Стан слизової оболонки вивчали методом ФЕГДС за допомогою гастродуодено-скопу "Olympus" та оцінювали згідно класифікації В.А. Мазуріна [73, 142]. Під час ендоскопії проводився забір біоптатів з антрального відділу шлунка. Біоптати досліджували морфологічно шляхом пофарбування гематоксилін-еозином та пікрофуксином за Ван-Гізоном та оцінювали при збільшенні об`єктиву мікроскопу "Olympus" х10; х20 за критеріями Сіднейської класи-фікації (1990). Інфікування H.pylori підтверджували твердофазним імуно-ферментним тестом шляхом якісного визначення IgG-антитіл до H.pylori у сироватці крові (UBI MAYIWELLTM, США), швидким уреазним тестом.
Особливості шлункової секреції та кислотоутворюючої функції шлунку визначали за допомогою інтрагастральної рН-метрії апаратом ІКШ-2 одночасно з ФЕГДС за методикою Чернобрового В.М., 1990 [232]. Дослідження проводилося натще. Перед роботою проводилася калібровка зонда за стандартними розчинами, що мають фіксовані значення рН, а саме 1,68 та 6,86 рН. Зонд вводили через рот, при вираженому блювальному рефлексі застосовували трансназальне введення рН-мікрозонда через нижній носовий хід одної з половин носу [212]. Введення зонда на глибину 40 см від переднього краю різців забезпечувало знаходження першої (кінцевої) рН-оліви у шлунково-стравохідному переході. Мікрозонд підключали до апарату та починали вимірювання рН з початкової глибини введення (40 см). Далі зонд проводили повільно в положенні хворого сидячи вглибину ще на 20 см, реєструючи рН через кожний 1 см. Оцінку кислотопродукції проводили за даними базальної рН-грами [233]. Лугуючу функцію оцінювали за шкалою по різниці значень рН в антральному відділі та тілі шлунка [229].
Для більш ретельного визначення рівня рН, а також з метою зменшення психоемоційного навантаження на дитину, що виникає при ендоскопічних втручаннях, у 20 хворих застосовували топографічну чрезендоскопічну візуально-контрольовану реєстрацію рН. Процедуру виконували, вводячи рН-мікрозонд через інструментальний канал ендоскопу. Це дало змогу реєструвати показники рН під контролем зору та більш точно судити про стан кислотопродукції в різних відділах стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки.
У зв`язку з частим залученням до патологічного процесу суміжних органів системи травлення хворим проводилось ультразвукове дослідження черевної порожнини (апарат "Philips", "Aloсa"). Для більш детального визначення стану біліарної системи виконували дослідження жовчного міхура та жовчовивідних шляхів з подразником (сорбітом) за методикою Є.Ф. Клименко (1990).
Захворювання слизової оболонки рота діагностовано за класифікацією Г.К.Виноградової (1984).
Верифікацію діагнозу "хронічний стоматит" здійснювали на підставі даних анамнезу, клінічного обстеження, мікробіологічних і вірусологічних досліджень.
Діагноз "рецидивуючий герпетичний стоматит" встановлювали на підставі наявності в анамнезі одного або кількох епізодів важкої форми стоматиту з гіпертермією, численними пухирцями і ерозіями на губах і СОПР, гінгівітом та лімфаденітом. В подальшому у цих дітей рецидиви виникали від 1 до 12 разів на рік у формі герпесу губів, пухирцево-ерозивних уражень порожнини рота з ознаками гінгівіту та лімфаденіту.
"Хронічний кандидозний стоматит" діагностували при наявності в анамнезі даних щодо перенесеної на першому році життя "молочниці", яка у більшості випадків мала тривалий перебіг і погано піддавалась лікуванню. В подальшому рецидиви кандидозного стоматиту мали характер локалізованого ураження окремих ділянок СОПР (глосит, хейліт, мікотичні заїди) чи поширеного ураження (стоматит) і виникали після антибіотикотерапії, гострих інфекційних захворювань, кишкових інфекцій та загострення уражень органів травлення. Кандидоз ротової порожнини діагностовано клініко-бактеріологічно за методом Г.І.Бойко (1987) та Р.Н.Ребрової (1989). Методично матеріал із слизової оболонки порожнини рота брали стерильним ватним тампоном стандартної ваги (2 мг) у певній послідовності: внутрішня поверхня щік, піднебіння, губи, язик. Тампон занурювали в пробірку зі скляними бусами і струшували разом в 10 мл фізіологічного розчину 5 хвилин. Отримане таким чином розведення 1:10 і наступні розведення використовували для висівання на чашки з середовищем Сабуро. Кількість розведень залежала від ступеню обсіменіння матеріалу після попереднього визначення під мікроскопом мазків з першого розведення. Вирішальним фактором при диференційній діагностиці кандидозу від кандидоносійства вважали значну (понад 1000 КУО/мл) кількість колоній грибів роду Candida на слизовій оболонці при наявності чітких клінічних ознак захворювання.
Діагноз "хронічний бактеріальний стоматит" верифікували на підставі наявності в анамнезі даних про виникнення періодичних ерозивно-виразкових уражень на слизовій оболонці порожнини рота, залучення до патологічного процесу губів у проявами яскравої гіперемії, мікротріщин, численних "медових" кірочок. Результати бактеріологічних досліджень, які проводились у динаміці спостереження, свідчили про постійну наявність асоціацій мікроорганізмів у підвищених титрах. Мат
- Київ+380960830922