РОЗДІЛ 2
Топографія та планування курганних могильників.
«Всі давні цивілізації несуть на собі незгладний відбиток країн, ландшафтів,
клімату, рослинного та тваринного світу, що їх породили. Саме тому вони,
принаймні, зовні так не схожі одна на одну» [Андреев, 1998, с.35]. Ці слова
відомого петербурзького історика відносились до давніх греків, їх природи та
моря, що сприяли створенню «грецького феномену». Але те, чим було для греків
море, для скіфів був степ - безкрає море трави. Там кораблі, тут коні та
худоба. Тому залежність скіфської цивілізації від оточуючого середовища
безперечна. Будівнича справа скіфів була узгоджена з природою, одержувала
натуральні ресурси без тяжких наслідків для оточуючого степу, а збудовані
кургани з часом ставали частиною і резерватами степової екологічної системи.
2.1.Географічна та екологічна характеристика регіону.
Розміщення окремих насипів та курганних могильників в Дніпровсько-Молочанському
межиріччі досить нерівномірне, що значною мірою зумовлене
історико-географічними умовами. Регіон займає північно-східну частину
Причорноморської низини, що охоплює ділянку степу, витягнуту з заходу на схід
на 120-140 км, а з півночі на південь на 80-90 км. З заходу та півночі регіон
обмежує заплава Дніпра, на сході природним кордоном постає р. Молочна,
південний кордон проходить вздовж лінії Нова Каховка - Подове - Мелітополь, що
відокремлює регіон від зони Причорноморсько-Приазовських сухих степів. В межах
сучасного адміністративного розподілу регіон охоплює Великолепетихський,
Верхньорогачицький, північну частину Каховського та Нижньо-Сірогозький районів
Херсонської області, західну частину Василівського, Кам‘янко-Дніпровський,
Великобілозірський, Веселівський, Михайлівський та північно-західну частину
Мелітопольського районів Запорізької області. Площа регіону дорівнює 11200 кв.
км.
Рівнинна, місцями майже пласка поверхня, лише в надрічкових зонах розчленована
яругами та балками. За визнанням географів, це найбільша в Україні територія,
позбавлена зовнішнього виходу поверхневого стоку [Ландшафт…,1985, с.160].
Більшість курганних могильників тяжіють до краю тераси, що здіймається над
заплавою Дніпра на 85-90 м. Значну частину курганів збудовано вздовж північного
вододілу Білозірської балки, яка бере свій початок між селом Мала Білозірка та
смт. Михайлівка, та приймає в свою долину 27 балок другого порядку [Хлоева,
1962, с.95]. Балкою тече однойменна річка, яка періодично пересихає [Хлоева,
1962, с.88], а при впадінні в р. Конку вона утворює Білозірський лиман чи
озеро. На північ від лиману знаходиться Кам’янське городище, на яке орієнтовані
ланцюжки курганів північно-західної частини регіону.
Поди. Найбільш характерною рисою ландшафтів Дніпровсько-Молочанського степу, що
виділяє його з кола інших степових регіонів, є поди. Поди (або “чаплі” від тур.
“болото”) - це своєрідні природні блюдцеподібні пониження, що заповнювались
дощовими та розталими водами, а нетривалий час використовувались як сіножаті.
Поди зустрічаються великими групами на вододілах між верхів‘ями Рогачицької та
Білозірської балок з одного боку та межи верхів’ями Сірогозької та
Велико-Утлюцької балок з іншого (в районі сіл Корніївка, Піскошине, Менчикури,
Веселе, Дем’янівка). Малі поди округлі, мають діаметр від 20 до 80 м. З
зростанням розмірів їх форма змінюється, вони набувають асиметричності.
Найбільші поди знаходяться на межі плато з верхньопліоценовою терасою [Никитин,
1967, с.81], що як раз і є природним кордоном півдня нашого регіону.
Велетенські поди є залишками давніх лиманів узбережжя верхньоплиоценових
басейнів, які давно відступили на південь. Ці поди мають круті схили (20-25м) і
відкриті в один бік - на південь [Никитин, 1967, с.81]. Багато улоговин та
балок закінчуються в таких подах.
Найбільшим з них є Агайманський під (розміром 10 х 16км), до якого впадає
Сірогозська балка. Ще сто років тому в Агайманському поді існували зарості
очерету та куги, а в окремі роки вода стояла тут протягом всього літа, хоч
інколи під висихав увесь. До речі, саме в Агайманському поді в семидесяті роки
ХІХ ст. було вбито останнього дикого коня - тарпана. Другим за розміром є
Тимашівський під (8х12км), що знаходиться на північ від верхів’я р.Тащенак та
на 25-30км західніше м. Молочанська. Безліч невеличких подів та їх назв
зафіксовано на військовій топографічній карті початку ХХ сторіччя, на південь
від річок Рогачик та Білозірка. Поди разом з балками та річками є основними
природними урочищами регіону, до яких тяжіють як окремі кургани, так і їх
ансамблі.
Перш ніж перейти до розгляду топографії курганних могильників, зупинимося на
екологічних особливостях регіону з точки зору потреб кочового господарства.
На геоботанічній карті України північна частина Дніпровсько-Молочанської
області, що обмежена з півдня долинами Білозірки та Рогачика, до трансформації
в сучасні сільськогосподарські угіддя являла собою
різнотравно-типчаково-ковилові степи. Нижче, на південь, знаходились
типчаково-ковилові степи. Біопродуктивність типчаково-ковилових асоціацій була
досить високою. В сприятливі роки врожай сухої маси трави з них досягає 20-25
центнерів з га, а в окремих випадках до 100 центнерів [Путеводитель… 1974,
с.49].
Один з перших російських грунтознавців А.А.Ізмаільський, що відвідав
Таврійський степ наприкінці ХІХ ст., застав частину його ще не розораною. Він
зауважував, що первісний степ зі своєю рослинністю мав для регіону не менше
значення, ніж те, що визнавалося тоді за лісами. Він повідомляє цікаві
спостереження: “Настоящую же девственную степ
- Київ+380960830922