РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Матеріали досліджень
Основою роботи було 53 хворих на ХМЛ у ФА, які обстежені в динаміці спостереження (92 випадки) після проведення ПХТ, і які перебували на лікуванні та диспансерному нагляді в гематологічному відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні імені М.І. Пирогова за період з 1996 по 2001 роки. З них 25 жінок та 28 чоловіків віком від 25 до 79 років, середній вік складав - 53 ? 5,2. Тривалість спостереження за хворими становила до 10 років (у середньому 5,7 ? 1,1) (таблиця. 2.1.1)
Таблиця 2.1.1
Тривалість захворювання та розподіл пацієнтів по групам в залежності від програми лікування хворих на ХМЛ.
Тривалість спостереження (в роках) Групи
? 1
1-5
?5ПХТ (n = 32) 4 21 7ПХТ+тимоген
(n = 30) 6 19 5ПХТ+ лаферон
(n = 30) 5 18 7 Всього 15 58 19
До дослідження включались всі випадки проведення ПХТ у хворих на ХМЛ в ФА вперше або повторно, при цьому один і той - же хворий міг обстежуватись як з імунокорекцією так і без і включатись, відповідно, до різних груп. Проміжки між обстеженнями були не менше 6 місяців, оскільки за даними літератури ?48? саме за такий період або відновлюються показники імунітету після ПХТ, або нівелюється ефект імунокорекції. В загальному в дослідження включено 53 пацієнти.
Всі хворі (окрім 5) приймали на протязі захворювання цитостатичну монотерапію (гідреа або мієлосан), строком від 1 місяця до одного року, 42 хворих вже отримували ПХТ в попередні госпіталізації. 3 пацієнти на протязі захворювання програмно отримували препарати ІФН - альфа, але змушені були припинити прийом в зв'язку з відсутністю препарату, переносимість відмічалась задовільна. Розподіл хворих по отримуваному лікуванню на протязі захворювання представлений в таблиці 2.1.2
Таблиця 2.1.2
Розподіл пацієнтів за варіантом цитостатичної терапії на протязі всього захворювання
Групи
хворих Варіанти терапії Не отримувалиМоно ХТПХТІФН-аПХТ (n = 32)226141ПХТ+тимоген(n = 30)
124131ПХТ+лаферон (n = 30)
227151 Всього587423
Примітка: якщо пацієнт вже отримував два і більше варіантів терапії, то показник враховувався по кільком графам
Діагноз та стадія захворювання ХМЛ визначались за загальноприйнятими критеріями (таблиця 2.1.3), що відповідають переліку діагностичних заходів для лікувальних закладів 3 рівня медичної допомоги онкогематологічним хворим ?141- 143?, та за клініко-гематологічними параметрами.
Таблиця 2.1.3
Критерії діагностики фази акселерації (по H. Kantarjian, 1993)
1. Периферична кров бласти < або = 15 бласти + промієлоцити > або = 30 базофіли -//- 15 тромбоцитопенія, не зумовлена лікуванням < 100 x 109/л цитогенетична клональна еволюція 2. Інші критерії необхідність підвищення дози хіміопрепарата спленомегалія, що не коригується фармакопрепаратами фіброз кісткового мозку "тріада" , що не контролюється лікуванням: лейкоцити > 50 x 109/л, гематокріт < 25 %, тромбоцити < 100 x 109/л персистуюча безпричинна лихоманка і біль в кістках
До дослідження не включались хворі, що перебували в фазі БК: при наявності бластів в КМ або периферичній крові > 30 %, та екстрамедулярних вогнищ з наявністю бластів. У 7 хворих для верифікації діагнозу проводилась стернальна пункція з підрахунком мієлограми (у всіх, крім одного випадку підтверджено ФА).
Хворі на ХМЛ в ФА отримували цитостатичне лікування - цитарабін 100 мг/м2 п/к на добу курсом 5 днів та рубоміцин 30 мг/м2 - 2 дні.
Випадки були розподілені на три однакові клінічні групи -32, 30 і 30 осіб, відповідно. В першій групі були хворі, яким проводилась тільки ПХТ. В другій - ПХТ і з 7 дня лікування призначався тимоген, в добовій дозі 100 мг внутрішньом?язево, курсом 1000 мг. Дозування тимогену відноситься до малих доз і складало, в середньому, 0,5-1 мг/кг маси тіла пацієнта. В третій групі до ПХТ з 7 дня лікування додавався лаферон по 3 млн МО внутрішньом?язево, 1 раз на 3 дні (курс 9 млн МО).
В якості імунотропних препаратів використовувся тимоген виробництва "Киіївмедбіопром", дозволений як лікарська форма Фармкомітетом України з 1995 року, та препарат ІФН - альфа2в лаферон, виробництва "Біофарма", дозволений Фармкомітетом України з 1993 року. Характеристика тимогену та лаферону розглянуті у попередніх розділах.
Показанням до призначення імунокоригуючих препаратів були наявність вторинного імунодефіциту (ВІД) та призначення імунодепресивного цитостатичного лікування. Вибір початку введення до протоколів лікування хворих тимогену або лаферону з 7 дня від початку ПХТ був обгрунтований даними літератури відносно того, що імуносупресивний ефект починає реалізовуватись на 7 - 8 день після застосування цитостатичних препаратів ?144?.
Протипоказанням для призначення тимогену була індивідуальна нестерпність. Протипоказаннями для застосування лаферону були тривале застосування при супутніх алергічних захворюваннях в високих (3 млн. МО і більше) дозах, а також вагітність (загроза викиду). Ці рекомендації були враховані при аналізі клінічного стану хворих, тому їх відбір проводився з урахуванням бажання не нанести пацієнту додаткового ризику. Клінічні спостереження за хворими в процесі лікування оцінювались нами поряд із можливими ускладненнями. Для цього використовувався щоденний клінічний нагляд та лабораторно-імунологічний моніторинг в динаміці спостереження до початку та після лікування. Даних про негативну взаємодію тимогену та лаферону з іншими лікарськими засобами в літературі нами не виявлено.
2.2 . Методи дослідження
2.2.1.Клінічні методи дослідження
З метою одержання об'єктивної вичерпної інформації про стан хворого були розроблені анкети. Тобто