розділ 2. Семантико-синтаксичні особливості складнопідрядних речень з підрядними умови.
Поле умовності складається із багатьох компонентів, кожен з яких має свою структуру та певні, властиві тільки йому засоби вираження умовності. Проте найтиповіші семантико-синтакисчні характеристики умовної модальності проявляються у складнопідрядному реченні, яке ми вважаємо ядром поля умовності. У загально-семантичному плані підрядне умовне речення є виразником умови, за якої відбувається чи могла б відбуватися дія, позначена головним реченням. Підрядна частина виступає в ролі гіпотези, виражає умову, за якої тільки й можлива реалізація того, про що говориться в головній частині, тобто, "не маючи окремого комунікативного змісту, підрядна частина дає модальне обгрунтування висловленому в головній частині" /90, с.152/. Здебільшого в основі поділу умовних речень на групи лежать видо-часові характеристики предикатів головної та підрядної частин, оскільки зумовлювана частина не виражає однозначного співвідношення змісту висловлювання з дійсністю; модальна характеристика визначається параметрами дієслова-присудка" /30, с.15/. Інколи для вираження умови використовуються додаткові лексико-семантичні засоби, "що передають специфіку різновидів умовних відношень", ускладнених додатковими смисловими відтінками /13, с.107/.
Часова співвіднесеність умовних речень опосередкована, тому її основним виразником у складнопідрядному реченні є предикатне ядро зумовлюючої частини. Смислове призначення речення "визначає вибір слів відповідної категоріальної семантики, що в свою чергу зумовлює і їх взаємні ролі і способи їх граматичного оформлення" /54, с.32/. Суб'єкт і предикат виконують у реченні суттєво різні функції: суб'єкти виступають у своїй денотативній функції, у той час як предикат, що служить для цілей повідомлення, реалізує свій сигніфікативний зміст. "Предикат співвідносить речення зі світом понять, суб'єкт - із зовнішнім світом" /115, с.51/. Предиката для розрізнення речення досить, а суб'єкта - ні, оскільки " предикат є граматичним значенням будь-якого речення, що співвідносить повідомлення з будь-яким часовим планом дійсності" /55, с.93/. Як уже зазначалося, умовна модальність творить свого роду ідеальний світ, який не співвідноситься з реальними фактами дійсності. Але цей образ можливого світу все ж співвідносний з фактом моменту мовлення, оскільки утворена модель світу усвідомлюється мовцем як таке, що, може, мало місце, відбувається чи, можливо, відбудеться. Тому умова, що моделює певні "ідеальні світи", співвідноситься з реальною ситуацією формування думки в часі.
В основу поділу різних ситуацій кладеться певна семантична модель предикатів, які утворюють ці ситуації. До сьогодні немає чіткого поділу предикатів на групи. Так, І.Р.Вихованець виділяє такі предикати:
1) предикати дії, що позначають діяльність, що породжується діячем;
2) предикати процесу, які вказують на динамічну дію, що стосується суб'єкта процесів ;
3) предикати стану, які безпосередньо пов'язані з часовим планом, вказують на стани, що реалізуються у тому відрізку часу, з яким вони співвідносяться;
4) предикати якості, які відрізняються від предикатів дії, стану і процесу тим, що позначають постійну, внутрішню, у певному розумінні невід'ємну щодо предмета ознаку, вони стосуються параметрів відносної незмінності, стабільності, постійності, внутрішньої належності предметові;
5) локативні предикати, які вказують на статичну природу просторової ознаки і належать до морфологічного класу дієслів;
6) предикати кількості, що позначають кількісну ознаку. /27, С.254 - 256/
Аналізуючи дериваційні особливості предикатів, К.Г. Городенська до перерахованих типів предикатів додає ще предикатні синтаксеми темпоральності, що "безпосередньо співвідносяться з предикатно-предикатною структурою, яка включає основний предикат із значенням дії, стану або процесу і супровідний, або предикат предиката, що здійснює темпоральну конкретизацію цих значень основного предиката"; і квантитативні предикатні синтаксеми, що "здебільшого диференціюють кількісний вияв дії, вираженої основним предикатом, або кількість об'єктів чи суб'єктів, на які поширюється дія"/39, с.130/. "Русская грамматика" виділяє два типи предикатів: предикати дії та предикати стану, тобто якості, віднесеної в той чи інший часовий план. "Всередині предикатної ознаки основне протиставлення здійснюється на основі віднесеності чи невіднесеності до суб'єкта: предикат безсуб'єктний, що не має свого носія, що нікому не належить і ні від кого не залежить; та суб'єктний, що має свого носія (предикати дії, стану) /115, с. 126/. В.В. Богданов виділяє предикати дії, стану, властивості і відношення /14, с. 51/. Трохи по-іншому поділяє предикати Н.Н. Арват. В основу класифікації кладеться "активна чи статична ознака, що проявляється в часі і віднесена чи до предмета (суб'єктна), чи до ситуації (безсуб'єктна). Активна предикатна ознака характеризує предмет чи ситуацію в діяльному бутті, статичний - в якісному"/2, с. 24/. На основі цього принципу виділяють предикати дії, руху, процесуальності, існування, належності, стану, сприймання, локалізації, кваліфікації, якісної характеристики, тотожності, відношення та модального відношення. Г.А.Золотова виділяє два типи предикатів на основі характеру ознаки зображувальної ситуації: предикати, зв'язані з суб'єктом - особою, предикати, зв'язані з предметом. Авторка ділить предикати на класи за граматичними характеристиками: "дієслівні, що повідомляють про діяльність предмета (особи), його стан чи стан природи/середовища; ад'єктивні, що повідомляють про якість, ознаку, стан предмета/особи; іменні( класифікатори, зі значенням існування ознаки часу і простору); прислівні, що повідомляють про стан чи ознаку предмета/особи; квантитативні (з числівником чи іншим кількісним словом) /54, с.33-35/. Н.Д.Арутюнова характеризує в структурі думки два традиційних логічних компоненти - предикати і суб'єкти і виділяє чотири логіко-грамат
- Київ+380960830922