РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ В УЧНІВ 5-7 КЛАСІВ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ
2.1. Виховання в учнів 5-7 класів позитивного ставлення до занять фізичною культурою в процесі навчання
Експериментальна робота щодо виховання у молодших підлітків позитивного ставлення до занять фізичною культурою у процесі навчання була побудована з урахуванням результатів вихідних обстежень рівнів розвитку ставлення школярів до занять фізичною культурою. Умовний розподіл учнів на п'ять груп відповідно до цих рівнів дозволив диференційовано підійти до вибору змісту, форм і методів виховної роботи та розробки системи педагогічних впливів на кожен з його компонентів (див. рис. 2.1). Тому на початковому етапі виховної роботи, коли у більшості учнів експериментальних класів спостерігалося негативне й індиферентне ставлення до занять фізичною культурою, в першу чергу створювалися сприятливі умови для подолання невпевненості у виконанні тієї чи іншої вправи, використовувались стимулюючі впливи, які викликали збудження позитивних емоційних переживань і мотивів занять фізичною культурою.
Для вирішення цих завдань учителі застосовували зовнішні стимули (по відношенню до змісту і мети навчання) та мотивування учнів у необхідності занять фізичною культурою. Основними серед них були такі: створення ситуації успіху, гласність навчальних досягнень учнів, заохочення, переконання словом і прикладом, оцінка результатів навчання. Цьому сприяли також створення загальної позитивної атмосфери на уроках фізичної культури; доброзичлива співпраця вчителя та учня у процесі навчання; допомога вчителя порадами, які підводили учня до самостійного
виконання фізичних вправ; захоплююча форма подання навчального матеріалу; емоційність мовлення вчителя; застосування цікавих ігор, змагальних ситуацій тощо.
Для подолання побоювання школярів під час виконання фізичних вправ та невпевненості у своїх силах, які були викликані тривалою відсутністю успіху, на уроках фізичної культури створювались такі навчальні ситуації, в яких кожен учень досягав успіху. Підтриманню бажання займатися фізичною культурою сприяло також ведення обліку особистих рекордів учнів. Для цього кожному були розроблені індивідуальні завдання в залежності від рівня фізичної підготовленості, які були для підлітка особистою перспективою. Перевага такого підходу полягала в тому, що за умов систематичності та сумлінного ставлення до занять кожен учень міг поліпшити свій результат і досягнення кращих школярів не перекреслювали його успіх. Завдяки тому, що учні залежно від своїх даних рухалися до мети поступово, відкривалася можливість забезпечити успіх усім без винятку школярам незалежно від рівня їхньої фізичної підготовленості. Для гарантії успіху вчителю фізичної культури потрібно було знати можливості кожного учня, виправляти недоліки в його фізичній підготовленості, встановлювати їх причини й знаходити способи для їх усунення. Цьому сприяло також визначення обсягів навантажень та термінів виконання індивідуальних завдань, які поступово ускладнювалися. Якщо ж підліток не справлявся з поставленим завданням у строк, то спільно з учителем вони шукали причини неуспіху й намічали нові строки досягнення запланованого результату.
Індивідуальні завдання ставились і перед кращими учнями. Такі школярі легко виконували навчальні нормативи й, отримуючи відмінні оцінки, звикали до свого положення "сильних". У зв'язку з цим у них могла поступово сформуватися завищена самооцінка та викликані нею негативні риси характеру: самовпевненість, самозаспокоєння тощо. Саме в таких учнів при переході до старших класів часто знижувалася успішність, а втрата звичного положення лідера могла викликати негативне ставлення до занять фізичною культурою. Тому вчитель підбирав для цієї категорії учнів завдання підвищеної складності, для виконання яких їм були потрібні посилені тренування з проявленням вольових зусиль.
Важливим стимулом у вихованні в школярів позитивного ставлення до занять фізичною культурою була гласність їхніх досягнень. Тому для її підвищення в експериментальних класах робилося все, щоб про успіх учня у фізичній підготовленості та прогрес у розвитку фізичних якостей знали й інші школярі. Інакше особисте досягнення не справляло достатнього стимулюючого впливу на підвищення активності підлітка у заняттях фізичною культурою. Однією з дійових форм гласності була таблиця обліку успішності з фізичної культури. У таблицю регулярно заносилися вихідні та поточні результати учнів, які доводилися до відома класу й заохочувалися шляхом морального стимулювання. Тимчасове невиконання навчальних нормативів не потрапляло до таблиці й обговорювалося з учнем наодинці з наданням йому конкретної практичної допомоги з боку вчителя.
У процесі проведення уроків фізичної культури широко застосовувалося заохочення позитивних оцінок діяльності школярів. Суть цього стимулу полягала у спонуканні учнів до активного, зацікавленого вивчення навчального матеріалу. Основними видами заохочення підлітків на заняттях фізичною культурою були довіра вчителя, похвала, усна подяка, подяка перед класом тощо. При виборі заохочення враховувався його стимулюючий вплив на учня, тому воно могло бути незначним або високим залежно від досягнутих результатів. З метою забезпечення ефективності заохочення підлітків учитель дотримувався таких вимог: застосовував диференційований підхід, за якого відстаючі учні заохочувалися навіть за незначні успіхи; ураховував досягнення, які були результатом власних зусиль і старанності школярів у виконанні індивідуальних та вирішенні групових навчальних завдань; додержувався гласності в заохоченнях; знаходив об'єктивні підстави для заохочення якомога більшої кількості учнів; аргументував кожне заохочення і супроводжував його вказівками на те, що можна й потрібно зробити краще; досягав того, щоб заохочення було якомога конкретнішим і об'єктивнішим, адже воно лише в такому випадку спо