ГЛАВА 2. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ДЕТЕРМІНАНТ НЕОБХІДНОСТІ ТА СВОБОДИ ВИБОРУ У ПРОЦЕСІ КАРДИНАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ СУСПІЛЬНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
У своєму розвитку суспільство, як і будь-яка система, проходить стадії кількісних і якісних перетворень. Вплив історичних факторів на суспільні зміни найбільш чітко виявляється на другій з цих стадій. Під час якісних чи революційних перетворень суспільства, коли змінюються принципи, на яких воно було побудовано, і коли визначається основний напрямок подальшого розвитку, можна спостерігати як здійснюється вибір в історії. Тому, розглядаючи проблему детермінації суспільного розвитку і свободи вибору в історії України, автор вважає виправданим звернути особливу увагу на історичні періоди, у яких відбувалися корінні перетворення суспільної системи, що еволюціонує на території України з давнини до наших днів.
2.1. Детермінація вибору ідеології в контексті трансформації системи суспільних відносин Київської Русі
Серед історичних явищ, що кардинально змінювали в минулому наше суспільство, можна виділити реформи Київської Русі кінця Х століття, спроби створення українсько-козацької держави в середині XVII століття і спроби побудови української державності в 1917-20 рр. Те, що ці події були переламними моментами в історії України, визнається багатьма теоретиками і не викликає якихось науково обґрунтованих заперечень.
При розгляді факторів, що визначали перетворення суспільної системи в період правління Володимира Святославича, одні автори виходили з того, що вирішальну роль зіграли зовнішні впливи, інші - віддавали перевагу внутрішнім протиріччям, що існували в суспільстві того часу, треті - вважали, що основними детермінантами були особисті якості князя. На думку автора "Повісті минулих літ", релігійна реформа була викликана агітацією з боку різних місіонерів, які прибули з інших країн [147;52].
Протилежних поглядів дотримувався російський філософ XIX ст. М.Данилевський, за словами якого християнство на Русі було прийнято "не шляхом підпорядкування вищій за культурою Християнській народності, не шляхом політичної переваги над такою народністю, не шляхом діяльної релігійної пропаганди, а шляхом внутрішнього невдоволення, незадоволення язичництвом і вільним шуканням істини" [49;480]. Сучасний дослідник Є.Шмурло вважає, що релігійна реформа відбулася завдяки мудрості князя Володимира, який усвідомив недоліки язичництва [224;48]. Брати під сумнів факт пропаганди на Русі релігійних ідей з боку місіонерів, на наш погляд, немає ніяких підстав. Було б не логічним, якби християнські місіонери займалися поширенням своїх ідей в інших країнах і ігнорували б Київські землі. Однак ініціювати якісне перетворення українського суспільства пропагандисти релігійних ідей, які з'явилися перед князем Володимиром в 986 р., були б не здатні, якби суспільство було до цього не готове.
Обмежування детермінації одними внутрішніми факторами, як нам здається, також не можна вважати виправданим. Якби ідеологічна реформа Русі була викликана тільки внутрішніми проблемами, то не було б необхідності одержувати хрещення від Візантії. Важко повірити, що наше суспільство того часу прийняло віру наймогутнішої держави, з якою воно мало тісні політичні й економічні зв'язки, і яка вела активну діяльність по поширенню своєї ідеології, і при цьому не зазнавало ніякого зовнішнього впливу.
Якби хрещення було одноосібним рішенням "мудрого князя", то на кого б він спирався, упроваджуючи його в життя? Київська дружина, як оповідає "Повість минулих літ", за батька Володимира ще не підтримувала християнство. На заклик Ольги прийняти хрещення Святослав відповідав: "Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з сього сміятись почне!" [147;37]. У Новгороді ж, відкіля одержав Володимир допомогу в боротьбі за владу в Києві, християнство мало ще менше впливу. Навіть, якщо припустити, що князя підтримали вищі верстви суспільства, як це, наприклад, стверджує Іван Огієнко [67;314] залишається без відповіді питання, що сформулював М. Данилевський: "яким чином при тодішній слабості державної влади... могла б влада сприяти запровадженню християнства проти волі народу?" [49;193].
Протидія християнізації була незначною і носила скоріше не класовий, а регіональний характер. Це не суперечить даним джерел і визнається навіть тими авторами, які наполягали на "не добровільності" хрещення Русі [67;313,403]. Відсутність значного опору може розцінюватися як свідчення готовності основної маси населення до даних змін. У тих випадках, коли народ був на це ще не здатен, ніяка історична особистість, нехай навіть дуже видатна, не змогла домогтися здійснення радикальних перетворень. Хрещення приймали і попередники Володимира - князь Аскольд і княгиня Ольга, але тоді Русь не мала достатніх підстав для релігійної реформи і вона не здійснювалася.
Виходить, мають рацію ті автори, які пояснювали переворот, що відбувся у житті наших предків, діяльністю зовнішніх і внутрішніх, об'єктивних і суб'єктивних, колективних і індивідуальних факторів. Подібний підхід можна зустріти в роботах українських істориків М. Грушевського [46;1;503, 505, 510], Н.Полонської-Василенко [150;1;113-114], О. Субтельного [186;54-55] та ін. Але історики не завжди чітко розмежовують детермінанти, що змушують суспільство відмовитися від старого, і детермінанти, що забезпечують йому можливість прийняти нове. Це приводило іноді до того, що основна увага приділялася дослідженню факторів, що змусили вибрати православ'я, і майже не розглядалося питання: завдяки чому цей вибір міг бути здійснений? Іншими словами, істориків більше цікавили фактори, що визначали необхідність вибору, ніж фактори, що визначали його свободу. Наслідком такого однобічного підходу стало те, що деякі автори поставили під сумнів сам факт "вибору віри". Подібних поглядів дотримувались Г. Прошин [157;155], П. П. Толочко й О. П. Толочко [197;2], а також автори колективної монографії "Запровадження християнства на Русі" [6