РОЗДІЛ 2
СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ ЗЕМСЬКОЇ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
2.1. Соціально-економічні та суспільно-політичні умови діяльності земств
Реформа 1861 р. знаменувала якiсно новий етап в iсторiї України. Вона вiдкрила
широкi можливостi для розвитку промисловостi, концентрацiї виробництва,
завершення промислового перевороту. Великi змiни вiдбувалися i в сiльському
господарствi, яке залишалося основною галуззю економiки.
Проте реформа не вирiшила гострих економiчних i соцiальних проблем. Полiтична
влада перебувала в руках панiвної верхiвки, яка використовувала її для
змiцнення своїх позицiй. Нерозв'язаним залишалося аграрне питання.
Між тим розвиток капiталiстичних вiдносин об'єктивно викликав потребу в
освічених, квалiфiкованих кадрах для рiзних галузей капiталiстичного
господарства. Цю потребу царський уряд мусив враховувати в своїй полiтицi щодо
народної освiти. Вiн мусив зважати також прагнення трудящих до знань, освiтнiй
рух революцiйної та демократичної iнтелiгенцiї i опозицiйнi настрої серед
окремих верств панiвного класу. Мiцнiюча промислова буржуазiя всiляко
демонструвала свою зацiкавленiсть у пiдвищеннi освiтнього рiвня робiтникiв,
зайнятих на її пiдприємствах. Настiйну необхiднiсть в освiченiй робочiй силi
усвiдомлювали i в помiщицьких колах. Проте в цiлому панiвнi верстви прагнули
обмежити освiту трудящих лише елементарною грамотою i фаховими навичками,
виховуючи їх у дусi вiрнопiдданостi. “Коли буржуазiя дбає про iснування
робiтникiв лише остiльки, оскiльки це їй необхiдно, - вказував Ф.Енгельс, - то
немає чого дивуватися, коли й освiту дає їм лише в тiй мiрi, в якiй це
вiдповiдає її iнтересам” [239, c.329].
Вбачаючи в поширеннi знань серед трудящих, у зростаннi їхньої свiдомостi
загрозу iснуючим порядкам, царизм робив усе можливе, щоб освiта не стала
надбанням широких народних мас. Ще гiршим було становище неросiйських народiв:
якщо в Московськiй губернiї рiвень письменностi становив 20,7%, то на Українi в
окремих губернiях вiн коливався у межах вiд 4 до 9,7% [243, c.10].
Крiм того, загальна кiлькiсть iснуючих початкових шкiл далеко не вiдповiдала
потребам населення. Щорiчно п'ятiй частинi всiх дiтей шкiльного вiку
вiдмовлялося в прийомi до школи [244, c.433]. А мiж тим потребу в грамотi
почала вiдчувати бiльша частина селян, що викликало зростання числа поступаючих
до школи дiтей. Проте iснуючi школи не могли задовольнити усiх бажаючих
навчатися через брак мiсць. Так, за даними Київської губернської земської
управи за 1907 р. в усiх початкових народних школах губернiї навчалося лише
38,8% дiтей шкiльного вiку. Решта ж дiтей так i залишалася без навчання [294,
c.68].
Розвиток початкової освiти на Українi, як i по всiй країнi, гальмувався тяжким
матерiальним становищем, надзвичайно низьким життєвим рiвнем народних мас. Щоб
звести кiнцi з кiнцями селяни передчасно прилучали своїх дiтей до виснажливої
працi.
Використання дiтей в якостi робочої сили призводило до того, що дiти вчилися
нерегулярно, багато кидало навчання, навчившись бiльш-менш читати i писати. В
середньому школу закiнчували лише 10% загальної кiлькостi учнiв, хоча в окремих
українських повiтах ця цифра перевищувала середнiй показник i становила 37-45%
[211, c.6].
Звичайно шкiльний сезон у сiльських початкових школах мав розпочинатися з 1
жовтня, але небажання селянина розлучитися з зайвим робiтником у сiм'ї заважало
своєчасно розпочинати новий навчальний рiк. Тому по-справжньому дiти починали
вiдвiдувати регулярно школу лише з першим снiгом [211, c.15]. У зв'язку з цим
навчальний рiк скорочувався всього до 4,5 - 5 мiсяцiв на рiк, що дуже негативно
впливало на якiсть знань селянських дiтей.
Дослідження залежностi кiлькостi учнiв вiд показникiв матерiальної
забезпеченостi селянської родини свiдчить, що школою користувалися в основному
представники багатих i почасти середнiх верств селянства [212, c.324].
Залежність рівня грамотності дітей від величини посівної площі наведена в табл.
2.1 (запозичена з монографії В.Й.Борисенка) [210, c.44].
Таблиця 2.1
Залежність рівня грамотності
від величини посівної площі в сім’ї
Групи господарств
% грамотних i учнiв хлопчикiв
Не мали посiвної площi
8,3
Мали:
до 5 десятин
7,3
вiд 5 до 10 десятин
7,6
" 10 до 25 "
9,9
" 25 до 50 "
12,0
Понад 50 десятин
12,9
Ступiнь заможностi сiм'ї впливав також на результативність навчання. Дiти
заможних батькiв краще вчилися: “що багатiша сiм'я, то бiльше користується вона
з школи” [330, c.69].
Низький рiвень освiти на Українi, як i в iнших районах Росiйської iмперiї, був
наслiдком ганебної фiнансової полiтики, яку провадили панiвнi кола. Так, коли в
школах Петербурзького учбового округу в 1910 р. на одного учня в середньому
було витрачено 22 крб., то в школах Київського учбового округу лише 10 крб. 80
коп. [243, c.62]. У 90-х рр. ХIХ ст. асигнування державної казни на початкову
освiту зменшилися до 2% вiд загальної суми державного бюджету (в той час у
Англiї на неї витрачалося 10%, у Францiї - 6,4%, у Прусiї - 6% бюджету [262,
c.10].
Народна освiта на Українi, будучи складовою i невiд'ємною частиною
загальноросiйського культурного процесу, запроваджувалась, подiбно до того як
вона здiйснювалася у iнших нацiональних районах Росiйської iмперiї, вiдповiдно
до офiцiйної установки правлячих кiл.
Реакцiйна полiтика царського уряду в галузi народної освiти випливала з його
класового пiдходу до вирiшення кардинальних питань народної освiти: для дiтей
трудящих iснували однi навчальнi заклади - школи елементарного навчання, для
помiщикiв i буржуазiї - iншi - гiмназiї i унiверситети. Уся шкiльна система в
державi була побудована та
- Київ+380960830922