Розділ 2.
Галузева структура кооперативного сектора економіки
2.1. Розширення споживчої кооперативної мережі
Споживча кооперація - найбільш поширений вид кооперативних товариств, які об'єднують масових споживачів для спільної закупівлі, широкого вжитку, виробництва і продажу товарів [235, с. 554]. В основу діяльності споживчої кооперації покладено п'ять положень: продаж товарів членам товариства за ринковими цінами; прибуток, що надходить з торгівлі, розподіляється в кінці року між споживачами; повернення отриманих баришів відбувається згідно його забору товарів; продаж товару здійснюється тільки готівкою; виділяються кошти на культурно-освітні цілі та на зміцнення кооперативу" [56, с. 14].
Перші кооперативні об'єднання з'явились в Україні в 60-х рр. XIX ст. Тривалий час кооперативний рух розвивався повільно через відсутність досвіду, коштів, обмежене правове становище та бюрократичні перепони урядовців. З часом стара система отримання дозволу на відкриття кооперативів була ліквідована, а губернатори одержали право особисто затверджувати "зразкові" статути, розроблені державними структурами [236, с. 25]. За кількістю кооперативів та членів у них, на долю яких припадало до 35 % товарообігу країни, Росія займала одне з перших місць у світі. Зі споживчим кооперативним рухом було пов'язано 40-50 % усього населення країни. У 1917 р. споживча кооперація в країні нараховувала 11 млн. членів. Саме така масовість привернула увагу вождя більшовицької партії Леніна, який у той час писав, що "кооперація є величезною культурною спадщиною, котрою повинні дорожити й користуватися. Капіталізм залишив нам у спадщину масові організації, що мають полегшити перехід до масового обміну й контролю розподілу продуктів, - споживчі товариства" [58, с. 226]. Варто зазначити, що спочатку більшовики нейтрально ставились до кооперації, але згодом вирішили використати її як допоміжний інструмент "у боротьбі з капіталізмом". Кооперації надавалася перевага над приватною торгівлею при умові обов'язкового співробітництва з органами радянської влади, яка намагалася кооперувати все населення шляхом створення єдиних споживчих товариств та недопущення в керівні органи капіталістичних елементів. Опублікований у 1918 р. проект декрету про споживчі комуни передбачав належність усіх громадян до місцевих споживчих товариств, які націоналізувалися, а принцип добровільності заборонявся. Підкреслимо, широким фронтом наступ на кооперацію розгорнувся після декрету від 10 квітня 1918 р., що визначав завдання кооперації в нових умовах. Було націоналізовано МНБ (Московський народний банк) - єдиний кооперативний фінансовий заклад у країні, що не контролювався урядом. Кооперація позбавилася фінансової самостійності.
У місцеві об'єднання споживачів влада призначала комісарів з правом вето. Пристосовуючи кооперацію до нових умов, радянські органи влади намагалися всебічно використати кооперативні кадри для організації постачання населення та армії продовольчими і промисловими виробами. Перебудову всієї продовольчої справи було здійснено декретом від 20 березня 1919 р., згідно якому в кооперацію вводилися два нових принципи: обов'язкове кооперування всього населення і пристосування кооперації до виконання державних завдань. Кредитні та ощадно-позичкові товариства включалися до споживчих з єдиним керівним органом - Центроспілкою, підпорядкованою Наркомпроду [237, арк. 12, 13, 24]. Варто зазначити, що кооперативний центр - Рада кооперативних з'їздів ліквідовувалася. Натомість створювався єдиний апарат продовольчого постачання населення [238, с. 91]. Пристосувавши кооперацію до виконання розподільчих і заготівельних функцій, держава паралізувала діяльність кооперативних товариств. В основу кооперативного будівництва було покладено принцип централізації (вся організаційна робота проводилася зверху, шляхом декретів і постанов). З цього часу історія кооперативного руху пов'язувалася з загальноекономічним законодавством, а розвиток форм його діяльності передавався у відання органів влади.
Становище в кооперації ще більше погіршилося у зв'язку з декретом від 2 січня 1920 р., коли всі кооперативні системи були інтегровані у споживчу кооперацію. В усіх містах і селах споживчі кооперативні товариства були об'єднані у єдині споживчі товариства (ЄСТ), з обов'язковим членством і скасуванням вступних та пайових внесків. Низові кооперативи об'єднувалися в губернські спілки споживчої кооперації - губспілки, що входили до складу Центроспілки, керівництво якими здійснювали представники радянської влади [239, арк. 24]. Згідно циркуляра Укрраднаргоспу при губпродкомах створювалися кооперативні відділи, що являли собою місцеві органи урядової влади, які керували справами кооперації. Кооперативні відділи повідомляли, що самочинні дії кооперації на місцях, які порушуватимуть декрети і розпорядження уряду, будуть суворо каратись [240, арк. 73]. До обов'язків кооперативних відділів входили реєстрація кооперативних товариств і спілок, залучення їх до справи заготівель і розподілу продуктів споживання, кооперування всього населення, фінансування кооперації державними органами.
Як свідчать матеріали, у галузі споживчої кооперації відділи мали завдання контролювати територіальне закріплення за товариствами районів діяльності, а також розширення мережі кооперативних лавок пропорційно кількості споживчих районів. З метою кооперування всього населення відділи здійснювали відповідні заходи, в тому числі й позбавлення права на отримання нормованих прибутків для осіб, що не вступили у встановлений строк до складу пайовиків споживчої лавки свого району [241, арк. 116-118]. Умови вступу в число пайовиків полегшувалися за рахунок зменшення вступного внеску до 50 коп. Реєстрація споживчих товариств району, а також перехід вже існуючих на новий статут належали також до їх компетенції. Кооперативні відділи мали стежити за тим, щоб до органів правління й нагляду споживчих організацій не входили "поміщики, фабриканти, особи духовного сану, куркулі й військов
- Київ+380960830922