Розділ 2
Етномовний компонент у структурі синсемантичних образів поетичного тексту.
Композиційні особливості поетичних текстів оригіналу
2.1. Етномовний компонент як вияв фонетичної різноструктурності зіставлюваних
мовних систем
Кожна національна поетична мова є глибоко своєрідною, хоча будується на основі
ряду спільних законів. Будь-яка поетична мова, окрім спеціальної системи
поетичних слів і тропів (порівнянь, метафор, метонімій, епітетів), неодмінно
передбачає певну ритмічну та фонічну організацію, своєрідну систему
синтаксичних фігур (інверсій, протиставлень, паралелізмів). Усе це в цілості
становить специфічну систему норм, що є саме мовою поезії як особливого
мистецтва, а не звичайним мовленнєвим явищем. О.М. Веселовський стверджував:
«Форми національної поетичної мови — система ритму і звукопису, спеціального
поетичного лексикону, типових способів поєднання слів і т.п. — є власне
надбанням національної поезії, національного мистецтва слова» [24, с.348]. Для
створення образу, для висловлення художньої думки поет використовує всі засоби
рідної мови. Зрозуміло, що багато з цих засобів не мають прямих відповідників в
іншій мові, що й зумовлює найбільші труднощі під час перекладу. В. В. Коптілов,
ставлячи питання про критерії оцінки перекладу, наголошував на необхідності
аналізу ритміки і звукопису, закликав перекладачів звертати особливу увагу на
фонетичні та ритмічні особливості оригіналу, бо й через них значною мірою
пізнається його ідейно-образна структура [69, с.56].
«Наша європейська традиція вбачає різницю поетичної мови від прозової в тому,
що перша впорядковує звучання слів, дотримуючись певних правил і законів.
Національні мови у різний спосіб реалізують таку звукову впорядкованість. Але
жоден народ не був у цьому такий своєрідний і амбітний, як давні греки у
розвитку своєї метрики». Так писав у середині ХХ ст. один із найблискучіших
дослідників давньогрецької поезії професор Гамбурзького університету Б. Снель у
праці «Griechische Metrik» [199, c.12].
При трансформації поетичного образу в словесну оболонку мови перекладу, що
здійснюється передусім шляхом поетичного осмислення образу, важливу роль
відіграє специфіка ритмічної і фонічної структури твору, тобто версифікація і
звукове аранжування. Отож, багато питань зі сфери поетичної семантики зумовлені
не лише специфікою смислових одиниць, а й особливою їх організацією, що
спричинена естетичними намірами автора.
2.1.1. Специфіка ритмічної організації давньогрецького вірша і зумовлені нею
трансформації в українському перекладі
Одним із найважливіших аспектів поетичної мови є ритм. «Коли художній образ ще
тільки народжується в свідомості художника, поета, музиканта, він вже подумки
виникає ніби “зодягнений” у фарби в живописця, у музикальні фрази і мелодії у
композитора, в ритмічно побудовані фрази у поета» [71, с.16]. Ритмічна
домінанта як невід’ємний елемент поетичної мови надає віршеві оригінальної
мелодики, що емоційно впливає на читача.
Ритм вірша будується на певному звуковому принципі, що в різних мовах
характеризується своїми особливостями. Кожна мова має свій особливий ритмований
матеріал (термін впровадив у теорію вірша Б. В. Томашевський: переклад з грец.
rhytmizomenon). Цей «ритмований матеріал, — за визначенням Б. В. Томашевського,
— складається не просто зі звуків, що їх виробляють органи людського мовлення,
а із самого мовлення з усіма його виражальними засобами» [131, с.27]. Ритмічна
специфіка вірша, яка при зіставленні оригіналу та перекладу виявляє себе як
етномовний компонент поетичної мови оригіналу, закладена у просодичних
особливостях мовних систем, що виражаються у структурі слова і пов’язані з
кількісними характерними елементами звуку — висотою тону, тривалістю, силою.
Найменшою просодичною одиницею є склад. Його характер і співвідношення з іншими
складами — це явища, вирішальні для формування метрики. На правильному
чергуванні складів, власне, і базується ритм поетичної форми мовлення. Залежно
від того, яку ознаку складів беруть за основу, є різні системи віршування. У
старогрецькій мові з її опозицією довгих і коротких голосних, що зумовила
музичний характер наголосу, словесну конструкцію сприймали як ритмічну в тому
разі, коли була наявною певна закономірність у чергуванні довгих та коротких
складів. У. фон Вілямовіц-Мілендорф зазначав, що квантитативна метрика греків
пов’язана з музичним наголосом їхньої мови [204, c.37]. Із втратою в сучасній
грецькій мові протиставлення голосних за довготою і короткістю і утвердженням
силового наголосу в сучасній грецькій поезії відійшла в минуле і квантитативна
система віршування, поступившись місцем тонічній. Однак до V ст. н.е. в основі
вірша неодмінно (а пізніше — часто) лежала метрична схема [199, с.14]. Оскільки
старогрецька мова поклала в основу ритму такий чіткий фундамент, яким є
опозиція довгих і коротких голосних, вона змогла вибудувати на ньому строгі
метричні форми. Суть старогрецької поетичної мови полягає у впорядкуванні
об’єктивно вимірюваних величин, тоді як протиставлення наголошених і
ненаголошених складів не можна виразити точними числами [199, с.13].
У більшості європейських мов, у тому числі й українській, вирішальною для
ритміки віршованої структури є не довгота, а сила, з якою склад вимовляється.
Звичайно склади можуть бути то довші, то коротші. Довгота і короткість якоюсь
мірою існує в українській системі віршування, але не як визначальний чинник, а
на рівні суб’єктивного фактора, як передумова для різних можливостей
інтонаційного прочитання вірша при реалізації його метричної схеми. На відміну
від давньогрецької поезії, де кожна метрична схема
- Київ+380960830922