РОЗДІЛ 2
Діяльність Г.П.Галагана у громадських і державних установах
Нащадок давнього козацького роду Григорій Павлович Галаган народився у Києві 15 серпня 1819 р. На його долю випала гірка участь стати останнім представником свого роду, який з боку батька продовжувався від чигиринського і прилуцького полковника Гната Івановича Галагана, а з боку матері - від генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея.
Окрім того, у родоводі Галаганів чітко прослідковується тісний зв'язок з українськими гетьманами Апостолом та Розумовським, а також з відомими членами родин Милорадовичів, Гудовичів, Лизогубів, Дараганів, Міклашевських, Марковичів, Рігельманів, Ламздорфів та ін. Так, наприклад, мати Григорія Павловича - Катерина Василівна Галаган була племінницею Івана Васильовича Гудовича, одруженого на графині Розумовській, дочці гетьмана, а сестра Катерини Василівни - Анастасія була одружена з Андрієм Івановичем Маркевичем [125,арк.7].
Засновником роду прийнято вважати Гната Івановича Галагана (р.н.невід.-1748), який був вихідцем із бідної козацької родини з маєтка Омельника, що неподалік від Кременчука на Полтавщині. Г.І.Галаган розпочав життєвий шлях на Запоріжжі, де завдяки непересічним природним даним став полковником. У 1706 р. він очолив запорізький загін, який брав участь у Північній війні Росії зі Швецією. Очевидно, тоді ж він опинився в оточенні гетьмана Івана Мазепи, бо вже 1708 р. отримав посаду охочекомонного полковника. При переході гетьмана на бік шведів був разом із ним, водночас, одним із перших зрадив його, ставши найактивнішим прибічником російського царя Петра І.
Російський уряд щедро обдарував Гната Івановича Галагана чинами і посадами. Він був чигиринським (1709-1714) та прилуцьким (к.1714-1739) полковником і отримав маєтки спочатку на Правобережжі - села Бобровиця, Худяки, Шабельники і Воронівка Чигиринського полку, а після включення Правобережної України до складу Польщі і переселення жителів одержав там на ранг, тобто на посаду, села Сокиринці, Озеряни, Дігтярі, Вереміївку, Погоріле, Миклашівку, Липове у Прилуцькому полку. Разом це складало 806 дворів [5,арк.4]. За часів свого правління у полках Г.І.Галаган запам'ятався сучасникам надзвичайною жорстокістю як у стосунках із старшиною, так і з козаками та селянами. Поводив себе незалежно, часом - і зухвало, навіть із гетьманами Іваном Скоропадським та Данилом Апостолом, а також генеральною старшиною. У результаті захоплення земельної власності багатьох козаків, селян, старшини збільшив свої маєтності, про що свідчать численні скарги, а також судові справи, що велися в Генеральній військовій канцелярії, Генеральному суді та інших установах Гетьманщини ХVІІІ ст. [2,арк.7; 3,арк.4; 4,арк.10].
Рід Галаганів не був численним і нараховував лише вісім поколінь. Єдиний син Гната Івановича - Григорій (1716-1777), на відміну від свого неписьменного батька, навчався у Київській академії і у 24 роки вже успадкував прилуцьке полковництво. Слід відмітити, що Григорія Гнатовича сучасники вважали незвичайною на той час людиною. Після 23-річного командування полком він у 1763 р. подав прохання на відставку. Вчинок Г.Г.Галагана не зустрів належного розуміння оточуючих, адже влада українського полковника була настільки самостійною і неосяжною, що практично ніхто добровільно від неї не відмовлявся.
Можливо, саме втрата матері стала головною причиною таких рішучих дій Григорія Гнатовича Галагана, але відомо, що відразу після цього він приймає рішення "навіки поселитися на самоті", місцезнаходження якої для всіх залишилося невідомим [205,с.457]. Через два роки Г.Г.Галаган все ж таки повернувся назад до сина у Сокиринці і жив там до самої смерті. Усе своє багатство, згідно заповіту, він поділив поміж дітей, пожертвувавши при цьому велику суму прилуцьким церквам. Особливий інтерес становить останній, 8 пункт заповіту, де Григорій Гнатович Галаган розпорядився "понад усіх роздавань залишити 500 крб. з Сокиринських грошей, які призначені для надання нашим своякам бідним і тим, хто лише назветься кревним нашим давати по 10 крб., по кобилі або корові будь-кому, хто б скаржився на мене, що чимось його скривдив, і тим роздавати з цих коштів неодмінно" [205,с.461].
Григорій Гнатович Галаган був одружений на онуці українського гетьмана Апостола - Олені Михайлівні Дуніній-Борковській і мав двох дочок і сина Івана (р.н.невід. - помер до 1798 р.)[207,с.7]. У сімейному архіві залишилося порівняно небагато відомостей про Івана Григоровича Галагана. Відомо, що у 1763-1767 рр. він був прилуцьким полковником, а після відставки оселився у Сокиринцях [311,с.223]. Іван Григорович досить рано одружився на рідній племінниці українського гетьмана Розумовського - Катерині Юхимівні Дараган. Її мати, Віра Григорівна, була рідною сестрою Олексія і Кирила Розумовських і дочкою відомої козачки Наталії Дем'янівни Розумихи. Однак, шлюб тривав недовго, але Катерина Юхимівна заради дітей не погоджувалася на розлучення і подружжя жило окремо. Катерина Юхимівна була досить своєрідною, владолюбною людиною. Залишивши свого чоловіка, вона придбала невеликий маєток у селі Івковці під Прилуками, де прожила три роки. За цей час Катерина Юхимівна втратила двох своїх братів і разом із сестрою, княгинею Хованською, вони успадкували від них великі маєтки. У власність Катерини Юхимівни перейшли с.Михайлівка Золотоніського повіту, села Мостище, Рудьківка, Данівка, Лемеші і Покорщина Козелецького повіту та с.Піски Лохвицького повіту [125,арк.16]. Пізніше, майже всі ці маєтки Григорій Павлович Галаган передав у володіння Колегії Павла Галагана.
Розумна і вольова, Катерина Юхимівна користувалася загальною повагою оточуючих. Вона не була жорстокою людиною, але своєю суворістю і свавільністю до рідних і близьких викликала у всіх деякий острах. Разом з цим, не залишалася байдужою до життя своїх селян, всіляко їм допомагаючи, і суворо карала своїх прикажчиків у випадку будь-яких проявів свавілля та утиску. Щорічно відвідуючи Київ, Катерина Юхимівна багато же