РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА СУЧАСНОГО РІВНЯ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ СКОТАРСТВА
2.1. Основні тенденції розвитку скотарства
Продукція сільського господарства належить до найцінніших ресурсів, оскільки вона задовольняє основні потреби людей, без яких неможливе їх існування. Проте в останні роки внаслідок аграрної кризи, зумовленої загальною соціально-економічною кризою, у тваринництві відбулися негативні зміни, які значно вплинули на фінансовий стан господарств, їх здатність до подальшої господарської та економічної діяльності. В Україні великий відсоток сільського населення утримує велику рогату худобу. Не є винятком і Львівська область, де займається скотарством 40% сільського населення [136].
Упродовж 1970-1990 рр. тваринництво в Україні розвивалось порівняно стабільними темпами. Галузь в основному забезпечувала населення держави харчовими продуктами власного виробництва, а вітчизняну промисловість - сировиною для виробництва товарів народного споживання. Цінові пропорції на сільськогосподарську і промислову продукцію дозволяли сільськогосподарським товаровиробникам вести виробництво і відтворення галузі тваринництва, маючи гарантований ринок збуту та задовільну мотивацію до праці. Завдяки зазначеним факторам у тваринництві впроваджувались науково обґрунтовані прогресивні технології, поліпшувався генофонд худоби та птиці, зміцнювалась матеріально-технічна та кормова база.
Починаючи з 1991-1992 рр., після проголошення курсу нашої держави до ринкових відносин, скотарство почало занепадати. Внаслідок неконтрольованості цінової політики на цьому етапі порушився паритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію. Особливий вплив на значне підвищення собівартості тваринницької продукції мало зростання цін на енергоносії. Внаслідок цього виробництво галузі стало збитковим і значно скоротилось. У 1996 р. у формуванні м'ясних ресурсів власне виробництво становило 94,7% (2,1 млн. т), а молочних - 98,3% (15,8 млн.т), відповідно середньодушове споживання м'яса зменшилося до 37,1 кг, молока - до 230 кг. "Вимивання" обігових коштів сільськогосподарських підприємств стало причиною хронічних неплатежів за товари та послуги. Неплатежі переробних підприємств за отриману від виробників продукцію призвели до переорієнтації потоків виробленої продукції від переробників до реалізації на ринку.
Неоптимальна кон'юнктура ринку, низькі ціни на сільськогосподарську продукцію призвели до збитковості тваринницької галузі, знищення великої кількості поголів'я худоби. Загалом порушився загальноприйнятий принцип ринкової економіки - еквівалентність товарообміну, - що призвело до спаду виробництва та постачання споживчого ринку необхідними продовольчими ресурсами (молока і м'яса), обсяг споживання яких досяг критичної межі.
Довготривала криза мала тенденцію до поглиблення, посилюючи дестабілізаційні процеси у виробничо-фінансовій і соціальній сфері, послаблюючи стійкість агропромислового виробництва та його спроможність ефективно реагувати на кон'юнктуру продовольчого ринку. Негативні наслідки руйнації ресурсного потенціалу та тенденцій спаду виробництва створюють реальну загрозу продовольчій безпеці країни. Тому необхідно вести пошуки щодо відновлення та подальшого розвитку м'ясо-молочного підкомплексу АПК.
У даний час дуже гостро постає питання оцінки стану розвитку агропродовольчої сфери, яка займається виробництвом продуктів харчування, та оцінки її продуктивності, ефективності та екологічності. На сьогодні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в Україні не задовольняють потреби населення. Більшість підприємств аграрної сфери опинилася на межі банкрутства через низький попит, брак обігових коштів, недостатню технічну оснащеність, високі відсоткові ставки банківських кредитів, відсутність налагодженої системи збуту продукції, велику дебіторську заборгованість держави за зданий урожай, відсутність кадрів, недостатню кваліфікацію спеціалістів, високий рівень податків і низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію [150].
На світовому ринку молока і м'яса скотарство відіграє провідну роль. У країнах світу утримується понад 1,3 млрд. голів великої рогатої худоби (ВРХ). Чисельність її, як правило, зростає в країнах, що розвиваються, та є стабільною у країнах-експортерах м'ясо-молочної продукції та більшості країн ЄС. Проте на початку 2001 року внаслідок поширення коров'ячого сказу в багатьох країнах знищена велика частка поголів'я [152].
Об'єктивна необхідність здійснення нової аграрної політики, спрямованої на забезпечення продовольчої безпеки України, зумовлюється станом та тенденціями розвитку АПК, які протягом короткого періоду стали кризовими. Перекоси в цінах, впровадження деформованих ринкових відносин, втрата зацікавленості в розвитку галузі та нестача кормів стали головними причинами її згортання. Йдеться не просто про скорочення поголів'я худоби - на м'ясокомбінати відправляються племінні тварини і маточне поголів'я. Ми згідні з думкою П.Березівського "це - важкопоправні втрати і велика загроза майбутньому такої важливої галузі народного господарства" [10].
На території Львівської області функціонують різноманітні організаційно-правові форми господарювання, з яких за попередніми підсумками найкраще зарекомендували себе приватно-орендні підприємства. Їх створення дає змогу не ламати діючі структури, не дрібнити землеволодіння сільськогосподарських підприємств, не руйнувати тих тваринницьких комплексів і ферм, які ще збереглися. Таких підприємств на Львівщині вже понад 200, що становить більше половини від загальної їх кількості в Україні [11, с.7]. У першому кварталі 2000 року цими господарствами продано заготівельним організаціям 250 тонн живої ваги худоби та птиці (в 1,9 раза більше, ніж за відповідний період минулого року) і 556 тонн молока та молочних продуктів (62%).
У Львівській області сільськогосподарським виробництвом у 2001р. займалося 583 сільськогосподарських підприємства, 292 господарських товариства, 257 п