РОЗДІЛ 2
СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ СЕЛА
2.1. Аналіз матеріально-технічного забезпечення
сільськогосподарського виробництва Черкаської області
Тривала системна криза, яка охопила сільське господарство та інші галузі АПК країни, досить негативно позначилась на матеріально-ресурсному потенціалі, що стало однією з причин різкого скорочення виробництва сільськогосподарської продукції. За останнє десятиріччя в Україні відбулися значні негативні зміни в матеріально-технічному забезпеченні аграрних товаровиробників.
За період з 1990 р. парк тракторів зменшився на 221 тис. штук, або на 44,6%, зернозбиральних комбайнів - на 50 тис. (46,7%), кукурудзозбиральних комбайнів - на 6,6 тис. (45,5%), бурякозбиральних комбайнів - на 5,8 тис. (27%), картоплезбиральних комбайнів - на 5,4 тис, штук (56,8%), вантажних автомобілів - на 101 тис. штук (34,1%). Так, вже у 2000р. аграрний сектор економіки України був забезпечений основними сільськогосподарськими машинами лише на 43-48%, плугами загального призначення - на 68%, вантажними автомобілями - на 71% до технологічної потреби [34]. Загальна кількість енергетичних потужностей сільського господарства скоротилась від 147,1 млн. к.с. до 94,9 млн. к.с., або на 35,5%.
Різко знизились обсяги застосування добрив та меліоративних заходів при вирощуванні сільськогосподарських культур. Внесення органічних добрив на 1 га посівної площі за 1990-2002 рр. зменшилось від 8,6 до 1,2 т, а мінеральних добрив у діючій речовині - від 141 до 21 кг. Вапнування кислих ґрунтів скоротилось від 1439 тис. га до 23,9 тис. га, а гіпсування солончакових - від 304,7 тис. га до 5,1 тис. га. Як результат, обсяги виробництва валової продукції сільського господарства знизились на 40,5%, в тому числі продукції рослинницьких галузей на 29,0%, а тваринницьких - на 52,1% [34, 167, 168].
Різко скоротились інвестиції в основний капітал сільського господарства, особливо державні. Якщо в 1990 р. загальна сума капітальних вкладень в галузь в порівнянних цінах досягла 11799 млн. грн., то у 2002 р. вона знизилась до 1930 млн. грн., або в 6 раз. За вказаний період введення в дію тваринницьких приміщень для великої рогатої худоби зменшилось у 34,6 рази, для свиней - у 24,2, для овець - у 40 разів [34,168].
Значно зменшилось виробництво вітчизняних тракторів, сільськогосподарських машин, устаткування та обладнання для тваринницьких приміщень тощо. У 1990 р. в Україні було вироблено 106 тис. тракторів, 89,2 тис. тракторних плугів, 57,1 тис. тракторних сівалок, 8,6 тис. бурякозбиральних машин. За дванадцять років їх виробництво скоротилось у десятки разів і у 2002 р. становило відповідно 3 тис. од., 3,3 тис., 4,9 тис. і 0,1 тис. од. [168].
Така складна ситуація у матеріально-технічній базі сільського господарства викликає занепокоєння в усіх працівників, керівників і фахівців аграрної сфери виробництва, у наукової громадськості. Адже щорічне вибуття з виробничого циклу замортизованих тракторів, збиральної техніки та інших сільськогосподарських машин і знарядь при практичній відсутності їх поновлення майже катастрофічно наближає сільське господарство до незворотного процесу руйнації техніко-технологічної основи виробничого відтворення.
Порівняння технічного забезпечення нашої держави з відповідними показниками розвинутих країн світу показує, що з розрахунку на 100 га орних земель Україна має 13 тракторів, тоді як Сполучені Штати Америки - 30, Німеччина - 203, Франція - 86, Італія - 138. В Україні також в 1,5 - 3,6 рази менше, ніж у цих країнах, зернозбиральних комбайнів. Простежується динамічний процес погіршення якісного та кількісного матеріально-технічного стану сільського господарства. Протягом останніх трьох-чотирьох років нова техніка практично не надходила, тоді як знос основних фондів і машинно-тракторного парку в переважній більшості господарств досяг 75%. Вартість основних фондів зростає переважно шляхом їх індексації. Більше половини парку тракторів, збиральних комбайнів та вантажних автомобілів відпрацювали свій амортизаційний строк, тому до 40% машин простоюють з технічних причин. Витрати на ремонт і обслуговування техніки щорічно становлять понад 25% від балансової вартості машин (для порівняння в Сполучених Штатах Америки - 7%, у Франції - 10%). Дані витрати складають біля 70% суми коштів на придбання нової техніки [47].
У цілому забезпечення сільськогосподарської галузі тракторами порівняно з нормативною потребою становить 75%, зернозбиральними комбайнами - 80%, плугами і сівалками - 70%. Через низький технічний стан машин виробіток на більшість технічних засобів у 10 - 12 разів нижчий, а трудомісткість технічного обслуговування у 2,5 - 9,7 рази вища порівняно із зарубіжними аналогами [142].
Дані про наявність техніки у сільськогосподарських підприємствах свідчать, що вона потрібна не тільки для поповнення існуючого парку, а й значною мірою для його заміни. Щорічно списується 32 тис. тракторів, 8 тис. зернозбиральних комбайнів і 3,3 тис. кормозбиральних, а надходження становить відповідно 10; 16,3 і 2,4% вибулих. За 2000-2002 рр. списано сільськогосподарських машин удвічі менше, ніж треба було списати за нормативними строками їх експлуатації. Це призвело до різкого старіння парку машин, збільшення навантаження на одиницю застарілої техніки, подовження строків польових робіт, тривалих простоїв машин з технічних причин. За оцінками учених і фахівців, загальні втрати сільського господарства, пов'язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять: за перевитратами пального - 10-12%, за недобором врожаю - понад 30% [123].
Слід зауважити, що закупівля запасних частин скоротилася проти рівня 1990р. у 4 рази. В господарствах в необхідних обсягах не проводиться капітальний і відновлювальний ремонт машин, вузлів та агрегатів. Практично близько 25% техніки не бере участі у польових роботах, так як її розбирають на запасні частини і таким чином підтримують у робочому стані інші
- Київ+380960830922