Ви є тут

Сільське господарство в системі макроекономічних пропорцій

Автор: 
Прокопенко Катерина Олексіївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
3406U001012
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЗАКОНОМІРНОСТІ І ЧИННИКИ РОЗВИТКУ
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
2.1. Стан і тенденції розвитку сільськогосподарського виробництва
У світовій економіці Україна відноситься до країн із економікою, що
розвивається, і це обумовлює певні закономірності її економічного
функціонування. Як правило, країнам, які не досягли високого рівня економічного
розвитку, притаманна значна частка сільського господарства в національному
доході та вагома кількість зайнятих у цій галузі. В той же час, економічне
зростання характеризується відтоком зайнятих із сільського господарства в інші
галузі, зокрема, у сферу послуг. Цей процес повинен супроводжуватися зростанням
продуктивності праці в сільському господарстві та відносним зменшенням його
частки у національному доході. Хоча низька питома вага сільського господарства
у макроекономічних показниках є опосередкованим супутнім показником більш
високого ступеня економічного розвитку, відноситися до цієї галузі зневажливо –
було б великою стратегічною помилкою, оскільки це ставить під загрозу стійкість
процесу економічного розвитку.
Валовий внутрішній продукт, як узагальнюючий показник соціально-економічного
розвитку країни, відображає кінцеві результати діяльності підприємств та
організацій, а отже і галузей, що виробляють товари та послуги, і недооцінювати
його значимість не можна, але незважаючи на всю важливість цього показника,
його недостатньо, щоб показати соціально-економічну роль сільського
господарства. В сільській місцевості проживає майже 15,3 млн чоловік, або 32,3
відсотка населення, більшість якого певним чином пов’язане з сільським
господарством [125, с.182]. Безпосередньо в сільському господарстві в 2004 р.
було зайнято майже 4 млн осіб, зайнятих повний робочий день. Більше, ніж
півмільйона працівників зайнято в галузях промисловості, які тісно пов’язані з
сільським господарством, а саме в тракторному і сільськогосподарському
машинобудуванні, в хімічній промисловості, в підгалузях, що виробляють
мінеральні добрива та хімічні засоби для сільського господарства, в харчовій та
легкій промисловості, що переробляє сировину, вироблену в сільському
господарстві, в борошномельно-круп’яній і комбікормовій промисловості. Отже
зайнятість значної частини населення України залежить від функціонування
аграрного сектору.
Таблиця 2.1
Частка сільського господарства в основних показниках розвитку
економіки України *
Показники
1990 р.
1995 р.
2000 р.
2002 р.
2003 р.
2004 р.
Частка сільського господарства в:
випуску
18,7
13,6
14,5
13,2
11,1
10,9
зайнятих в усіх сферах економічної діяльності
19,8
22,5
23,2
25,2
20,4
19,7
загальному обсязі інвестицій в основний капітал
21,3
7,9
3,9
5,0
4,0
4,3
вартості основних засобів
24,6
26,9
18,7
8,9
7,5
7,4
* Розраховано за даними Держкомстату України.
За роки незалежності місце сільського господарства в економіці України суттєво
змінилося не в кращу сторону. Скорочення частки галузі в випуску пояснюється,
перш за все, чітко виявленою тенденцією падіння обсягів виробництва валової
продукції у цьому секторі. Так, у 2004 р. було вироблено валової продукції лише
63,4% від обсягів 1990 р. В той же час, такі галузі як промисловість,
будівництво, транспорт, сфера послуг нарощували обсяги виробництва, що також
негативно вплинуло на частку сільського господарства у випуску. Однією з причин
такого значного скорочення частки аграрного сектору є відставання цін
сільськогосподарських товаровиробників в загальному інфляційному зростанні
цін.
У той же час частка зайнятих у сільському господарстві постійно зростала,
причому, як свідчать дані, за рахунок тих, хто працював в особистому
селянському господарстві, що стало тимчасовим виходом з цієї складної ситуації,
але не вирішенням проблеми. За кризової ситуації було неможливо уникнути
деіндустріалізації сільського господарства. Передумовою впровадження високих
технологій є зміна цінових співвідношень на живу та уречевлену працю на користь
першої.
З метою сприяння забезпеченості зайнятості населення в середині 2003 р. були
прийняті Закони України „Про фермерське господарство” та „Про особисте
селянське господарство” [33, 34]. На виконання положень цих Законів Кабінетом
Міністрів України прийнято постанови від 10 грудня 2003 р. №1908 „Про
затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в
результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що
успадковується” та від 26 грудня 2003 р. №2031 „Про затвердження Порядку
визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого
селянського господарства”, якою регулюються питання віднесення членів особистих
селянських господарств до категорії зайнятих і надання їм, при необхідності,
державної соціальної допомоги [90, 91].
Протягом останніх років, на тлі зростання частки сільського господарства в
загальній чисельності зайнятих та у сукупній вартості виробничих фондів, різке
скорочення інвестицій у сільське господарство та, як наслідок, випуску свідчать
про приділення недостатньої уваги цьому життєво важливому сектору. Зменшення за
досліджуваний період частки інвестицій у 4 рази стало однією з основних причин
різкого зменшення частки основних засобів сільського господарства у загальних
обсягах. Але не тільки це стало причиною зменшення частки основних засобів. За
цим криються як абсолютні, так і відносні причини. Зменшення обсягів основних
засобів на балансі сільськогосподарських підприємств відбувалося внаслідок їх
зносу, передачі у власність громадянам у ході приватизації та, як вище вже було
сказано, скорочення обсягів інвестицій. З іншої сторони