РОЗДІЛ II. СУЧАСНИЙ СТАН І РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Оцінка економічних можливостей розвитку харчової промисловості в складі
АПК
В розвитку різних галузей економіки є як загальні закономірності, так і
специфічні особливості. Кожна галузь потребує специфічних умов, особливої
технологій виробництва, врахування своєрідних властивостей продукції, що
виробляється тощо. Як зазначає Л.В.Дейнеко, найсуттєвішими специфічними формами
прояву в харчовій промисловості загальних закономірностей розвитку промислового
виробництва є:
Роль і значення у забезпеченні розширеного відтворення суспільного виробництва;
Техніко-економічні особливості її сировинної та матеріально технічної бази;
Визначальні особливості кінцевої готової продукції [49., с. 38].
Слід зазначити, що на першому місці витрат на виробництво продуктів харчування
стоять матеріальні витрати – 70,3%, це – сировина і основні матеріали, саме
тому харчові галузі необхідно розташовувати так, щоб вирощування і
транспортування сировини на переробку потребувало мінімум коштів. Необхідно
звернути увагу і на такі якості сільськогосподарської сировини, як здатність
швидко псуватися, низька транспортабельність, великий вміст вологи тощо.
Харчовій промисловості, як жодній іншій галузі, властива складна структура:
понад 25 підгалузей, що виготовляють як готову продукцію, так і напівфабрикати,
в свою чергу, кожну підгалузь, залежно від специфіки виробництва, можна ще
розділити на кілька. Розглянемо деякі галузі харчової промисловості які, на наш
погляд, найбільш важливі та поширені на території України. А саме: цукрову,
кондитерську, олійножирову, плодоовочеву, м’ясну, молочну,
борошномельно-круп’яну.
Розвиток галузей харчової промисловості безпосередньо пов’язаний з економічною
ефективністю відповідного виробництва, яка відображає співвідношення корисного
ефекту і витрат на його одержання. В умовах формування і становлення ринкової
системи господарювання економічно ефективне розміщення галузей набуває великої
ваги. Доцільність і раціональність розвитку саме тієї галузі харчової
промисловості саме в тій області, можна обґрунтувати повною і досконалою
переробку сировинних ресурсів з максимальним виходом високоякісної кінцевої
продукції при найменших виробничих затратах.
Будь-який аналіз виробництва – це, насамперед, факторний аналіз. В “Словнику
іноземних слів” даються такі тлумачення терміну “фактор” (латинське – той, хто
робить, виробник): 1) причина якого-небудь процесу, явища; 2) важлива обставина
в якомусь процесі, явищі [156, с.518].
Отже, фактори – це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного
розміщення того чи іншого виробництва. Основні фактори розміщення харчової
промисловості: сировинний та споживчий. І дещо менш важливі – транспортний і
економіко-географічного положення.
Залежність харчової промисловості від сировинних факторів видно з того, що саме
такі галузі переробляють 90% продукції сільського господарства [29, с.17] і
виготовляють як готову продукцію, так і продукцію для подальшої переробки. До
галузей первинної переробки сировини належать м’ясна, цукрова, молочна,
борошномельно-круп’яна, плодоовочеконсервна, олійна. Залежно від дії основних
факторів їх поділяють на групи, які орієнтуються: на сировину: цукрова,
плодоовочеконсервна, олійна; на споживача: молочна, кондитерська, макаронна; і
на сировину і на споживача: м’ясна, борошномельно-круп’яна.
Для задоволення особистих потреб населення як споживача продуктів харчування,
необхідно окремі підгалузі розміщувати і розвивати в місцях концентрації
населення. Ми пропонуємо класифікувати галузі харчової промисловості по
чотирьох групах:
Перша група – галузі, які виробляють продукти харчування з обмеженим терміном
реалізації;
Друга група – галузі, що розміщені майже в кожному обласному чи районному
центрах;
Третя група – галузі, що переробляють малотранспортабельну сировину;
Четверта група – галузі, які розвиваються лише в окремих областях (соляна,
рибна, чайна).
Розглянемо розміщення переробних підприємств вищезгаданих галузей, в тому
числі, орієнтованих на сировину. Одна з найважливіших цукрова промисловість –
досить потужна: на 1990р. в Україні було 192 цукрозаводи, розміщені в 13
областях, і вони виробили 5,4 млн. т. цукру з цукрового буряка [166, с.131].
Традиційні області бурякосіяння та його переробки: Вінницька, Полтавська,
Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Сумська, Рівненська, Чернівецька,
Волинська, Київська. Найбільша концентрація цукрозаводів: Вінницька – 41,
Хмельницька – 16, Сумська – 19, Тернопільська – 10. Найбільш потужні
цукрозаводи Рокитнянський, Козівський, Кременецький – Тернопільська область,
Лохвицький – Полтавська область, Жовтневий – Сумська область. Але вже 2000р. –
45 заводів взагалі не починали роботу через відсутність сировини, в тому числі:
11 у Вінницькій області і по 9 – у Черкаській і Сумській. Потужності працюючих
були використані на 80% [181, с.170]. З кожним наступним роком кількість
працюючих цукрових заводів скорочувалась і становила в 2002р. – 126; в 2003р. –
121 завод [192, с.33]; в 2004р. – 120 [193, с.3]. На 2005р. атестовано 117
цукрових заводи.
В Чернівецькій області до 1994р. працювали всі 4 цукрові заводи та комбінати,
це цукрові заводи в Чернівцях та Зарожанах Хотинського району, цукрові
комбінати “Хрещатик” в Кострижівці Заставнівського району та Кельменецький
цукрокомбінат. В 2005р. ефективно і стабільно працював лише цукрокомбінат
“Хрещатик”, вихід цукру: середній по Україні – 11,5%, по комбінату – 14,2%
[181, с.171]. В 1994р. був приватизований Кельменецький цукрокомбінат. З 2001
р. п
- Київ+380960830922