РОЗДІЛ 2.
МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
2.1. Становлення сучасної системи організаційно-економічних механізмів та інститутів міжнародної природоохоронної діяльності
Забезпечення сталого розвитку, довгострокової стабільності соціально-економічних систем різних масштабів (регіон всередині країни, національне господарство, угруповання держав - регіон світу, світове господарство) в якості необхідної своєї передумови вимагає послідовної, науково виваженої екологічної політики. В цьому відношенні інституціональний аспект, утворення механізмів, діяльність спеціалізованих організацій, цільовим призначенням яких є врегулювання екологічних проблем економічними методами, відіграють вирішальну системоутворюючу роль.
Формування сучасної системи міжнародних інститутів, організацій та угод, цільовим призначенням яких є охорона навколишнього середовища, почалося після Другої світової війни. Безумовно, елементи природоохоронної діяльності можна знаходити й на більш далекій історичній відстані, втім ознаки системності та комплексності екологічної роботи можна констатувати тільки починаючи з другої половині ХХ століття.
З одного боку, це можна пояснити тим, що саме в останні декілька десятиліть з особливою силою проявилася деградація навколишнього середовища, а це зумовило прагнення людей, національних урядів захистити його.
З іншого боку, інтернаціоналізація, розвиток засобів, за допомогою яких покращується доступ людей до інформації про події та наслідки виробничої діяльності в інших місцевостях та регіонах планети, які переросли відповідно в глобалізацію та масову комп'ютерізацію, поглибили усвідомлення єдності екологічних інтересів людей в різних країнах.
Фактично, в умовах небезпечного та дедалі зростаючого антропогенного впливу на екосистеми такий інтерес полягає в тому, щоб забезпечити перехід на екологічно прийнятні показники навантаження на навколишнє середовище в терміни, які дозволять уникнути загрози радикальних скорочень виробництва продовольства та гарантувати природну адаптацію екосистем до кліматичних змін.
Якщо підходити до справи із суто практичної точки зору, то зрозумілим постане той факт, що неможливість розв'язати глобальні проблеми виключно на місцевому, національному рівнях зумовлює необхідність створювати та задіювати можливості усього людства, або його переважної чи найбільш економічно та технічно розвинутої частини. А це, в свою чергу, актуалізує задачі щодо організації міжнародних зусиль, вироблення відповідних інституційних структур та організаційно-правових інструментів та нормативів.
Загальне розуміння міжнародних інститутів (інституцій) в еколого-економічному розумінні збігається із тим змістом, який вкладається за звичай економістами в цей термін. Зокрема можна погодитися із думкою про те, що "під інституціями слід розуміти правила гри в суспільстві, придумані людьми обмеження (закони, кодекси, інструкції), які спрямовують людську взаємодію і взаємодію економічних суб'єктів у певне русло" [57; 90]. Але, на наш погляд, її варто розширити і включити до поняття "інституція" й міжнародні організації як такі, їхні статутні, інші регламентуючі документи, а також двосторонні регулятивні органи, що створюються державами.
З історичного погляду, важливим початковим кроком людства до організації планомірної й систематичної природоохоронної діяльності постало створення за ініціативою ЮНЕСКО в 1948 р. Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), який поєднує природоохоронну діяльність більше, ніж сотні країн світу та здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями (ЮНЕСКО, ЮНЕП, ВОЗ та ін.).
Слід відзначити, що не можна сказати, що процеси міжнародного організаційного будівництва розвивалися по висхідній лінії. Як за сучасних умов, так і в 50-ті рр. мали місце й організаційні невдачі, проекти, які не були економічно або політично реалістичними, а також такі, які мали незначні наслідки. Наприклад, ще в 1954 р. на Міжнародній конференції в Лондоні була підписана конвенція з попередження забруднення моря нафтою, проте й зараз серед основних забруднювачів світового океану перше місце посідають нафтопродукти.
З початком 60-х рр. ООН та її економічні й інші інститути почали приділяти особливо велику увагу взаєминам між суспільством на навколишнім середовищем. Так, в 1962 р. на 17-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція "Економічний розвиток та охорона природи", а в 1968 р. на 23-й сесії - рішення про проведення Всесвітньої конференції з проблем навколишнього середовища, яка проходила в Стокгольмі з 5 по 16 червня 1972 р. за участю 113 держав та міжнародних організацій, які її підготували (МСОП, ЮНЕСКО та ін.). В якості результуючих документів на цій конференції були прийняти Декларація принципів та План дій ООН в області навколишнього середовища.
Зокрема в Декларації було визнано, що збільшується кількість проблем навколишнього середовища, які мають регіональний або глобальний характер, або проблем, які торкаються загальних міжнародних інтересів. Причому підкреслювалося, що такі проблеми потребують широкого співробітництва націй та дій міжнародних організацій. Таке поставлення проблеми пов'язано з широкими фінансово-економічними та організаційними зусиллями, отже не дивно, що саме після цієї конференції почали активно створюватися спеціальні природоохоронні відомства (в 1972 р. їх мали 10, 1974 р. - 60, 1980 р. - 100, 1982 р. - 110, 1983 р. - 120 країн). Активно почали розвиватися національні законодавства, прийматися еколого-економічні програми та проводитися політика в галузі навколишнього середовища.
На основі рекомендацій Стокгольмської міжнародної конференції 27-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН в 1972 р. була затверджена Програма ООН з навколишнього середовища - ЮНЕП, яка з 1973 р. вже стала діяти як самостійна організація, що має та розподіляє фінансові ресурси. (Відзначимо,