РОЗДІЛ 2
ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ ПЕРЕРОЗПОДІЛУ СВІТОВОГО БАГАТСТВА
Завданням другого розділу дослідження є виявлення та вивчення принципів дії механізмів перерозподілу світового багатства, що є глибинними причинами виникнення таких проблем функціонування світової фінансової системи як проблема зростання ролі світового спекулятивного капіталу, проблема глобальних фінансових криз, проблема зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, проблема диспропорцій в економіці США, яка, через превалювання фіктивної складової, виступає головним чинником світової фінансової нестабільності, та інші актуальні проблеми, існування яких обумовлене недосконалістю архітектури світової фінансової системи та процесами фінансової транснаціоналізації.
За приклад прояву асиметрії та диспропорцій сучасної світової фінансової системи береться глобальна світова фінансова криза, що виникла наприкінці 90-х років. На його основі буде проведено дослідження такого фінансового механізму перерозподілу світового багатства як рух спекулятивного позичкового капіталу. У той час, як вивчення інших механізмів перерозподілу, включаючи світові валютні відносини та рух виробничого капіталу, здійснюватиметься на основі аналізу механізмів та чинників транснаціоналізації фінансової системи США, її диверсифікації на національні ринки країн центру та периферії. Такий підхід виправдовується особливою виразністю цих процесів, які адекватно відбивають сутність сучасних процесів фінансової транснаціоналізації у виконанні найпотужнішої віртуальної національної економіки світу.
2.1. Асиметричність та диспропорційність світової фінансової системи як наслідок функціонування механізму фінансового домінування
Економічна глобалізація, яка передбачає формування однорідного економічного простору, побудованого на засадах індивідуалізму, вимагає трансформування національних економік у цьому напрямку. І на цій основі вона не лише допомагає їм долучитися до вільного використання світових ресурсів, але й полегшує країнам можливість скористатися національним ресурсним потенціалом, що є у розпорядженні даної країни. Проте наслідки таких міжкраїнних взаємовідносин не завжди позитивні: переваги глобалізації часто обертаються для окремих з них економічною та соціально-політичною залежністю, за якої відбувається пряме перекачування ресурсів з країни на користь більш розвинених. Найбільшою мірою, як уже було показано, цим процесам сприяє поглиблення фінансових, і, зокрема, валютних та кредитних відносин.
Державний контроль та державне регулювання процесів економічного розвитку країн - необхідна умова їхнього виживання в умовах поглиблення інтеграційних процесів. Вільний перетік фінансових ресурсів, як закономірний вияв фінансової глобалізації, ускладнює це завдання, оскільки її розгортання свідчить про те, що національні економіки все більшою мірою базуються на приватних відносинах і наслідком цього є індивідуалізація міжнародних економічних стосунків, поглиблення економічної відкритості.
Боргові відносини, що виникають між країнами світу це лише один аспект глобалізації фінансової взаємодії, негативним проявом якої є фінансові кризи, що останнім часом, завдяки розвитку інтернаціональних економічних зв'язків, набули глобального характеру.
Тому аналіз природи глобальних фінансових криз скрізь призму зовнішніх боргових зобов'язань стає нагальним завданням. Ця проблема набуває особливої гостроти за умови нестабільності світової фінансової системи, яка породжується послабленням контролю за нею з боку урядів, відсутністю у ряді країн ефективної інституціональної структури з управління борговими зобов'язаннями та адекватних національним реаліям стратегій у кредитно-фінансовому секторі.
Фінансова криза, що охопила азійський, латиноамериканський регіони та Росію наприкінці XX століття була насамперед спровокована недосконалістю та незрілістю світової систем управління недержавними та державними зовнішніми борговими зобов'язаннями у цих регіонах, що стало одним з ключових факторів процесу розгортання фінансових криз планетарного масштабу. Крім того, на особливу увагу заслуговує азіатська криза, особливість якої полягала у тому, що вона була викликана дестабілізуючою діяльністю приватних секторів національних економік країн даного регіону, у той час як державний фінансовий сектор був відносно збалансованим [50]. Підтвердженням даної тези свідчить аналіз подій, які розгорнулись у 1994-1998 роках.
У 90-ті роки гострі фінансові кризи розгорнулися відразу в кількох країнах середнього рівня розвитку. У 1994-1995 рр. криза вразила Мексику й Аргентину, у 1997-1998 рр. - Таїланд, Малайзію, Південну Корею, Індонезію, Філіппіни, у 1998-1999 рр. - Росію і Бразилію.
Очевидно, що однією із закономірностей, характерних для розвитку даних процесів стали своєрідні дворічні періоди, що охоплюють рік "вибуху" (фінансової паніки) і рік прояву наслідків цього вибуху.
Найбільшою мірою азіатська криза відгукнулася в Японії, Китаї і таких особливих зонах, як Гонконг та Сінгапур; мексиканська і бразильська - у Латинській Америці, російська - у державах СНД. Наприклад, однією з найбільш постраждалих від кризи країн в Гонконгу виявилася Великобританія. Падіння індексу FTSE-100 перевершило падіння Dow Jones, що легко пояснити, якщо врахувати те, що ряд британських компанії велику частину прибутку одержувала від діяльності на ринках Азії. Падіння індексу Dow Jones обумовлювалось не тільки психологічним чинником - воно стало наслідком ланцюгової реакції падаючих ринків, яка не поминула стороною і США.
Експерти [51] одностайно сходяться на тому, що ці кризи мають багато спільних рис, зумовлених тією стадією розвитку, у яку вступило світове господарство наприкінці XX ст. - стадією глобалізації. У 1995 р. тодішній директор-розпорядник МВФ М. Камдесю, характеризуючи мексиканську кризу, заявив, що світ уперше має справу з "кризою XXI століття, глобальною за своєю природою і породженою г