РОЗДІЛ 2
ДИНАМІКА ТА ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКО-ФРАНЦУЗЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
2.1. Українсько-французькі зовнішньоекономічні зв'язки, їх генезис, структура та еволюція
Проведений у попередньому розділі аналіз дозволяє констатувати, що розробка стратегії реформування економіки України, активної зовнішньоекономічної та інтеграційної політики залежить від ступеня реалізації потенціалу системного двостороннього співробітництва України з Францією, яке слугуватиме для нашої держави важливим "мостом" на шляху до Європейського Союзу. Інституціональна теорія взаємин України і Франції охоплює тривалий історичний період (з XІІ по XX ст.), оскільки саме в цей час зародилися і функціонували двосторонні зв'язки. У процесі еволюції цих взаємовідносин можна виділити три етапи.
Перший інституціональний етап припадає на XІІ ст. - XIII ст. - князівський період (в історіографії ця доба позначається як "Київська Русь").
Другий інституціональний етап охоплює період з XIV ст. до кінця XIX ст. - взаємини за часів царської Росії.
Третій інституціональний етап має досить чіткі межі - 1920-1990-ті рр. - радянський період.
Зі здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап розвитку взаємин - четвертий інституціональний етап (1990-ті рр. - до нинішнього часу).
Принципи виділення інституціональних циклів в історичній ретроспективі базувалися на типології інституціонального середовища на різних етапах розвитку. Формально кожен інституціональний цикл починається з нової форми державності.
Отже, історія українсько-французьких економічних відносин пройшла довгий шлях. Виникнення торговельно-економічних відносин України і Франції сягає сивої давнини. Їх початок відносять до ХІІ століття, коли дружиною французького короля Генріха І стала Анна, дочка київського князя Ярослава Мудрого, що відображало наявність досить стійких взаємовідносин між двома потужними на той час державами.
За часів Російської імперії французький капітал відіграв значущу роль у розвитку України [122, С. 6-8; 123, Р. 91].
По-перше, слід вказати, що індустріальну революцію на Україні здійснив французько-бельгійський, а не російський капітал. Перед 1917 роком у промисловість на території України було безпосередньо інвестовано близько 450 млн. золотих карбованців іноземного капіталу, який контролював окремі галузі (гірничорудна промисловість - 98%, металургія - 90%, машинобудування - 88%, хімічна промисловість - 81%, вугільна промисловість - 63%, комунальне господарство - 55% тощо). За національною приналежністю цей капітал розподілявся так: французький - 50%, бельгійський - 33%, німецький - 10%, англійський - 5%, американський - 1%, інші - 1%. Правління акційних компаній, що керували українськими заводами й шахтами, знаходилися у Парижі, Брюсселі, Берліні, а не у Петербурзі чи Москві. Ці правління контролювалися такими інвестиційними банками, як "Банк де Парі", "Креді Ліоне", "Сосьєте Женераль пур Ліндустрі ан Рюсі", "Сосьєте Женераль де Бельжік".
По-друге, хоча українські залізниці були власністю російської держави, але в кінцевому рахунку їх безпосередньо контролювали французькі банки, в яких вони були заставлені під російські державні облігації. У цей час фактично майже в усіх галузях української промисловості виникли територіальні синдикати і картелі, які теж контролювалися з Парижа та Брюсселя, а метою їх утворення була конкуренція проти синдикатів і картелів, розташованих у Росії та Польщі.
По-третє, розвиваючи українську промисловість, французький та бельгійський капітал не тільки здобував для себе на Україні зиски, але й розбудовував ринок для збуту продукції важкої промисловості Франції, Бельгії, Німеччини та інших країн. Металургійні та машинобудівельні заводи, вугільні та залізорудні шахти, які цей капітал створював в Україні, оснащувалися французькою та іншою європейською технікою. На заводах і фабриках України працювали французькі й інші інженери та кадрові робітники, що приїжджали зі своїм обладнанням.
На жаль, оцінити рівень зовнішньоторговельних зв'язків України і Франції у даний період досить складно, оскільки офіційна статистика того часу не вважала Україну самостійним торговельним партнером, а також не було єдності у поглядах різних авторів стосовно територіальних меж України того часу. В таблиці 2.1 наведені показники українського експорту та імпорту за 1909-1911 рр., розраховані П. Хромовим [124 , С. 391].
Таблиця 2.1
Структура зовнішньої торгівлі України за 1909-1911 рр.
Найменування галузейЧастка в заг. обсязі експорту, %Частка українських товарів в експорті Росії, %Частка в заг. обсязі імпорту, %Сільське господарство, у т.ч.:57,274,3- зернові50,0 тваринництво7,2Харчова промисловість27,810,118,7Металургія, у т.ч.:12,933,4- готові вироби11,3 видобувна1,6Ліс та лісоматеріали0,6100,03,6Продукція видобувної промисловості-7,2Машинобудування і вироби з металу-7,5Хімічна промисловість-1,6Легка промисловість, у т.ч.:-51,6 текстиль39,0 шкіра і шкіряні вироби6,7 галантерея5,9Інші1,5-9,8Разом100,046,4100,0 Джерело: [124, С. 391].
На основі даних таблиці можна зробити такі узагальнення:
* головні позиції українського експорту формувала продукція сільського господарства, харчової промисловості та металургії;
* у структурі імпорту переважали товари легкої та харчової промисловості - 51,6% і 18,7% відповідно; паливо і продукція видобувної промисловості становили лише 7,2%; продукція машинобудування і вироби з металу - 7,5%; продукція хімічної промисловості - 1,6%;
* структура зовнішньої торгівлі України і Росії у відтворювальному аспекті не відповідала умовам формування індустріально-аграрної економіки.
Важливо зауважити, що перед 1917 роком український експорт за кордони Російської імперії складався на 80% із зерна, 7,3% - з продуктів тваринництва, 6% - з цукру і лише 2% - з товарів промисловост