РОЗДІЛ 2
Правові засоби організації природокористування та охорони навколишнього
природного середовища .............................................................................. 114
2.1. Правове забезпечення економічних засобів організації природо-
користування та охорони навколишнього природного середовища... 114
2.1.1. Загальна характеристика економічних засобів організації
природокористування та охорони навколишнього природного
середовища ......................................................................... 114
2.1.2. Реалізація переуступки права на викиди (скиди) в процесі
організації природокористування та охорони навколишнього
природного середовища .............................................................. 118
2.1.3. Застосування фінансових засобів організації природо-
користування та охорони навколишнього природного
середовища..................................................................................... 135
2.2. Екологічний аудит як засіб організації природокористування та
охорони навколишнього природного середовища .......................... 158
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ............................................................... 181
ВИСНОВКИ................................................................................. 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................... 191
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Характерною ознакою сьогодення є усвідомлення світовою громадськістю небезпеки поглиблення екологічної кризи. Охорона навколишнього природного середовища та забезпечення сталого природокористування стають одними з головних функцій держави.
В Україні розв'язання екологічних проблем проголошено одним з основних напрямків державної політики, але досягнення цієї мети ускладнюється багатьма об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Через тривале нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природоресурсового комплексу в нашій країні склалася кризова екологічна ситуація, що офіційно визнано в "Основних напрямах державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затверджених Постановою Верховної Ради України. У складних умовах перехідної економіки значна частина підприємців обирає ті види господарської діяльності, які не потребують великих інтелектуальних та матеріальних витрат, а орієнтовані на споживання природних ресурсів. Низька ресурсо- та енергоефективність таких виробництв призводить до нераціонального, хижацького використання природних ресурсів, пошкодження або знищення типових і унікальних природних об'єктів. Тому сьогодні гостро постає проблема співвідношення та протистояння екологічних та економічних інтересів. Хоча ст. 16 Конституції України та ст. 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначають пріоритет екологічних вимог, на практиці органи державної влади та місцевого самоврядування всупереч законодавству обирають тимчасову економічну вигоду, не зважаючи на шкоду, що може бути завдана довкіллю.
Неефективність організаційної системи природокористування та охорони навколишнього природного середовища в нашій країні є однією з найбільших перешкод на шляху подолання екологічної кризи, хоча держава й має великий потенціал у цій галузі: спеціальні органи управління з відповідними штатами і повноваженнями, велику кількість нормативно-правових актів, що регулюють екологічні правовідносини та засоби впливу на порушників.
Існуюча організаційно-управлінська система має значні вади. Так, частково зберігається становище, коли суб'єкти природокористування здійснюють загальне управління природними об'єктами, в тому числі і їх охорону; відсутні реальні важелі економічного стимулювання екологічно безпечної діяльності; неузгоджені, а часто навіть суперечать один одному, відомчі нормативно-правові акти; суб'єкти господарської діяльності економічно не зацікавлені в підвищенні екологічної безпеки виробництв, застосуванні ресурсо- та енергоефективних технологій; відсутні правові засади використання такого механізму, як екологічний аудит, що вже довів свою ефективність і активно застосовується в розвинутих країнах; існує невідповідність між ступенем суспільної небезпечності екологічних правопорушень і мірами юридичної відповідальності.
Сучасна система організаційно-правового забезпечення охорони природного середовища має базуватися на співробітництві державних органів і громадян, з перенесенням тягаря розв'язання екологічних проблем на суб'єктів господарювання. Останнім часом екологічне законодавство розвивається кількісно і якісно, але, на жаль, цей розвиток має дещо еклектичний та нерівномірний характер в тому числі і через через відсутність науково обґрунтованої концепції організаційно-правового забезпечення природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
Усе вказане вище свідчить про необхідність подальшого вдосконалення правової бази, що регулює процес організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища; побудови на основі чинного законодавства моделі виробництва, за якої буде забезпечуватись гармонійне співіснування екологічних і економічних інтересів; посилення відповідальності суб'єктів господарювання за екологічні правопорушення; розробки механізму економічного стимулювання тощо. Ці питання потребують поглибленої науково-дослідної роботи, вивчення міжнародного досвіду і розробки практичних рекомендацій щодо розв'язання екологічної ситуації, яка склалася в Україні, за умов виконання національного екологічного законодавства та використання останніх досягнень у сфері правового забезпечення організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
Акт