РОЗДІЛ II
ІСТОРІЯ, ТРАДИЦІЇ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Німецька національна школа в Україні пройшла нелегкий, складний і суперечливий шлях який визначався і спадами, і підйомами, реальними здобутками і втратами. При цьому доречно відзначити, що, спираючись на свої багатовікові традиції, німецькі школи в УСРР тривалий час зберігали свою самобутність, чинили рішучий опір процесу "радянізації" освіти, утримували органічний зв'язок з своєю історичною батьківщиною. Пізніше, на тлі тогочасних політичних, економічних і соціальних процесів функціонування німецької шкільної освіти супроводжувалось цілим рядом негативних явищ, пов'язаних з реорганізацією національних шкіл, масовими депортаціями громадян німецької національності, репресіями серед німецького вчительства.
Формування німецької національної шкільної освіти в Україні нерозривно пов'язане з процесом німецької колонізації, зростанням місця і ролі німецького населення в суспільно-політичному житті Російської імперії. Характерно, що перші згадки про німців в Україні датуються вже кінцем Х століття. Останнє засвідчує подвижницька діяльність святого Адальберта - римо-католицького місіонера і просвітителя слов'янства, єпископа Київського, а пізніше архієпископа і митрополита Магдебурзького.[131 - С.16-17] Одночасно з цим, як свідчать численні історичні джерела, в Київській Русі все частіше з'являються європейські купці, мандрівники, посольські делегації. За твердженням Б.Чирка, починаючи з Х ст. невеликі групи німців з Майнцу, Відня, Любеку засновують торговельні колонії в Києві, Володимир-Волинську, Луцьку. Пізніше, після монголо-татарської навали на запрошення Галицько-Волинських князів німецькі майстри залучаються для відбудови міст, розвитку ремесел і торгівлі.[132. - С.27]
Важливим і значним був внесок німецьких вчених в розвиток української
науки і культури. Зокрема, добре відома велика та багатопланова діяльність культурного та релігійного діяча XVII ст. німця за походженням Інокентія Гізеля, який протягом 1646-1656 рр. був ігуменом Миколо-Пустинського монастиря, а згодом професором та ректором Могилянської академії. З участю останнього безпосередньо пов'язане видання Києво-Печерського Патерика (1661-1668 рр.)та Синопсису (1674 р.). [132. - С.27]
На початку XVIII століття широка хвиля німецькогї колонізації розгорнулася на Закарпатті. Так, з вихідців верхньоавстрійського Зальцкамергута (Ішл, Лангбад, Гайзерн) було засновано поселення Німецька Мокра (Deutsh Mokra) (зараз Руська Мокра), де поступово налагоджувалось економічне життя. [133. - С.5]
В другій половині XVIII ст., до складу Росії відійшли значні території на півдні України, які в силу цілком зрозумілих причин вимагали свого заселення і освоєння. При відсутності необхідних матеріальних ресурсів російське самодержавство стало залучати іноземних колоністів. 2 травня 1759 року уряд імператриці Єлизавети Петрівни ухвалив: вихідців з Європи, зокрема, німецьких земель, слід зустрічати прихильно, сприяти розселенню, надавати можливості займатися ремісництвом та хліборобством. [132. - С.27] Дещо пізніше, в 1762 році імператрицею Катериною II був виданий маніфест, який також запрошував іноземців до переселення в Росію. Однак, внаслідок відсутності в зазначеному документі належних гарантій прав колоністів, він так і не справив необхідного враження в країнах тогочасної Європи. Тому, в 1763 році було оприлюднено новий документ, яким колоністам надавались широкі права і пільги. Вони були істотно доповнені в 1764 році і створювали винятково сприятливі умови для переселення в країну. [134. - Арк.26]
Реалізацію положень, закладених в наведених документах, здійснювали численні емісари російського престолу, які своїми енергійними зусиллями домоглися бажаного для імперії результату. В 1787 р., перші 247 родин переселенців прибули на південь України [134. - Арк.27]. Наступного року на цих землях поселяються ще 228 родин німців - данцингських лютеран і
менонітів?. Вони засновують колонії: Хортиця, Нейендорф, Розенталь, Ейнлаге, Кроневейде, Нейбург, Шенгорт у Катеринославській губернії. Селилися німці також у Херсонській, Таврійській, Волинській, Київській, Чернігівській губерніях. [132. - С.27] Продовжувалась німецька колонізація приблизно до 1840 р., хоча і була значно меншого розмаху.[134.- Арк.27]
Причини колонізації були дуже різними. Наприклад, данцингських лютеран на переселення штовхнула економічна криза, яка сковувала розвиток ремесла і торгівлі. Менонітів - переслідування анабаптистського?? вчення Менно Сімона з боку католиків. В Росію переселенців приваблювала гарантія віротерпимості, суттєві пільги в економічній сфері, військовій службі.
Цілком очевидно, що в процесі переселення колоністи перенесли на нові освоєні території традиції німецької школи, яка на відміну від інших європейських країн мала свої специфічні особливості. Відомо, що в середні віки німецькі школи, що перебували під опікою монастирів, єпископських і соборних церков мали своє основне завдання виховувати духовенство. Тому освіта, яку давали юнацтву парафіяльні священики і паламарі, зводилась виключно до вчення про віру. Навіть діти представників світських станів, які потрапляли в монастир лише на певний, визначений термін навчання не мали ніяких виключень. Вони повинні були вивчати те ж саме, що і майбутні монахи й священики та перебувати в тому ж режимі. [27. - С.17]
Новий етап в історії німецької школи органічно пов'язаний з Реформацією у Європі в XVI- XVII століттях. Остання змусила західний християнський світ по новому поглянути на питання віри. Зокрема, твердження М.Лютера про необхідність усвідомлення кожним християнином своєї віри через вивчення Слова Божого (Євангелія), націлювало його послідовників вчитися читати, щоб отримати спасіння. [135. - С.145]
Виходячи з цього, М.Лютер в своєму творі "До членів магістратів всіх міст німецької землі про їх обов'язки засновувати християнські школи" (1524 р.)
- Київ+380960830922