РОЗДІЛ 2
ВИЗНАЧЕННЯ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ К.УШИНСЬКИМ
2.1. Життя як світове явище
Будь-яка людинознавча концепція, в тому числі педагогічне вчення К.Ушинського, має світоглядно-методологічну основу. Вона представлена певною філософсько-антропологічною інтерпретацією освіти, як різновиду людської суспільної діяльності і суб'єктивності. Причому нині висловлюється навіть думка про те, що саме теорія суб'єктивності, будучи першоосновним засобом виховання людської самості, зумовлює потребу в теорії суспільства та відносин між індивідом і суспільством [117, с.213-245]. Іншими словами, філософсько-антропологічний підхід взаємодіє із соціально-педагогічним та загальносоціологічним розумінням людини і її властивостей. Останнє важливе для реалізації педагогічної діяльності в контексті відповідної версії філософської антропології.
Звичайно, сьогодні можна по-різному сприймати педагогіку К.Ушинського, але в історико-філософському плані його творчість цікава й сьогодні тим, що він був одним із перших науковців кінця 60-х рр. XIX століття, які започаткували вітчизняну філософську антропологію. Досліджуючи людину, К.Ушинський одночасно розглядав філософські питання і виклав у зв'язку з цим власний погляд на людинознавчі проблеми. Це і дає нам підстави вважати К.Ушинського одним із фундаторів філософської антропології, основна увага якої зосереджена на проблемі життя людини в системі планетарного існування.
Раніше нами вже відзначалося, що творчість К.Ушинського неоднозначно сприймалась у радянські часи. З одного боку, не можна було заперечувати той факт, що К.Ушинський вніс в теорію і практику педагогіки багато новацій, через які він сам страждав від царських урядовців, з другого, - його методика базувалася на антропоцентричному, екзистенціальному підході до людини, що не відповідало вимогам марксистсько-ленінської філософії, яка стала офіційною в радянські часи. Тому перед радянськими науковцями постало питання, яким чином зберегти К.Ушинського, як попередника педагогічних новацій, що слугують потенційною базою для радянської педагогіки, і водночас не визнати його як філософа, який стояв біля витоків філософської антропології. Оскільки це важливий в плані нашого дослідження момент ставлення науковців до К.Ушинського, зробимо додаткові уточнення.
Так, ми констатували, що перелом у ставленні до К.Ушинського в радянській період проявився у статті Л.Мурманова "Великий русский педагог и его судьи", про яку вже згадувалося. Піддавши критиці радянських вчених Пінкевича, Желвакова, Мединського за "вульгарне ототожнення" соціального походження і політичних поглядів, світогляду і наукової творчості, філософії і педагогіки К.Ушинського, сам Л.Мурманов ніяких чітких філософських інтерпретацій творчості К.Ушинського не пропонував. Але основну ваду творчості К.Ушинського він вбачав у консервативності і реакційності політичних поглядів ученого та у його філософії. Тому у своїй статті Л.Мурманов пропонує "ретельно вивчити спадщину Ушинського, очистити думки і узагальнення, в яких він зумів відобразити справжню природу виховання і навчання, від спотворень, обумовлених вадами його філософії і світогляду" [172].
Але парадокс до цього часу полягає в тому, що ніхто так і не пояснив у чому ж полягала "порочность" його філософії. Адже в радянські часи акцентувалися методичні і, в окремих випадках, психологічні аспекти змісту творів К.Ушинського, а його філософії торкалися лише побічно. Це спотворювало філософську суть його педагогіки, так як мислитель розглядав людину та завдання її виховання не у вузько дидактичному, а у широкому суспільному і, як ми уже підкреслювали, у планетарному, всесвітньому аспекті.
Такий підхід до людини в другій половині XIX століття, коли філософи різних країн тільки почали осмислювати планетарну долю людства в умовах індустріально-урбанізованої цивілізації, був не тільки новим словом. Розгляд життя людини у світовому вимірі, на думку К.Ушинського, має створити ґрунт новій педагогіці, що поєднує знання законів людського організму, законів суспільства із законами виховання. Ось чому вчений переконував, що без з'ясування законів людської природи - біологічної і суспільної - знання виховних правил сумнівне. Тому він проводив думку, згідно з якою вихователю корисніше вивчити, насамперед, організм людини, ніж засвоїти збірку тих чи інших, нерідко сумнівних, правил виховання. Адже педагогу треба передбачити результати своєї роботи, розуміти як вплине виховна дія на людину, ураховуючи, що вона є все-таки особливий живий організм.
Оскільки людина - це, насамперед, живий організм, остільки розгляд будь-яких людинознавчих питань, з погляду К.Ушинського, слід починати із філософського аналізу життя як біологічного явища. Життя в цьому смислі є явище світове, бо воно охоплює всю планету і включає в себе існування бактерій, рослин, тварин і людей. Внаслідок цього пізнання людини, як живої істоти, для К.Ушинського означає теоретичне з'ясування видів органічного життя та характеру співвідношень між ними на тому рівні, який дозволяла сучасна йому біологічна наука. Вчений, користуючись порівняльно-аналітичним методом, вбачає істотні ознаки рослинного організму в тварині (ріст, розмноження). Але він підкреслює, що тваринам, крім рослинних ознак, властиві ще і процеси життєві (чуття та руху), а також органи, які їх виконують (нерви, органи чуття, м'язи тощо). Відмінність між існуванням рослини і тварини, гадає К.Ушинський, полягає в тому, що в рослині кінцевим підсумком є ріст, а у тварин і у людини ріст є тільки підготовкою до інших, складніших процесів. Оскільки виявами життя є рух і почуття, остільки на нього можна впливати, скеровуючи рух організму через вплив на психіку [275, с.66-73].
Внаслідок цього слово "виховання" у тлумаченні К.Ушинського набуває загальнофілософський смисл. Адже коли виховання - це людський вплив на життя та існування не тільки людини, але й тварин і рослин, то це значить, що виховання є різновид планетарної роботи людей. Воно є обов'язковим аспектом культуротворення,
- Київ+380960830922