РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика хворих
Під нашим спостереженням у клініці кафедр стоматології факультету післядипломної освіти та ортопедичної стоматології ІФДМА перебували 319 пацієнтів, які звернулися з приводу протезування частковими чи повними знімними пластинковими протезами. З них 121 хворий становили ті, кого було безпосередньо протезовано такими конструкціями зубних протезів. Лікування та спостереження за пацієнтами проводились протягом 1997-2002 років. Всім хворим проводили комплекс основних клінічних та лабораторних методів дослідження, що включав опитування, огляд пацієнтів, їх обстеження із застосуванням зондування, пальпації, перкусії, визначення ступеня втрати жувальної ефективності, визначення ступеня атрофії альвеолярних паростків та стану слизової оболонки порожнини рота. При необхідності проводилось рентгенологічне дослідження стану пародонту опорних зубів.
Результати обстеження заносились у спеціально розроблені індивідуальні карти огляду (додаток А 2), складені із врахуванням класифікації протезних стоматитів за Є.І.Гавриловим, 1999 р. [3]. Карта включала в себе наступну інформацію: паспортні дані, вік, професію, вид протезування, вид прикусу, наявність різних ортопедичних конструкцій в порожнині рота, терміни користування протезами, а також наявність суб'єктивних і об'єктивних ознак ускладнень від користування знімними протезами. Особлива увага зверталась на наявність протезних стоматитів різної етіології, серед яких ми виділяли вогнищеві, травматичної етіології та стоматити токсико-алергічної етіології. Існуючі зміни встановлювали на основі суб'єктивних відчуттів пацієнта та характерної клінічної картини, виявленої при огляді хворого із застосуванням спеціальних методів обстеження (діаскопія, проба Шиллєра-Писарева).
Всіх хворих, яким було ліковано часткові чи повні дефекти зубних рядів знімними пластинковими протезами, було розділено на 2 групи. I групу становили пацієнти в кількості 63 чоловіки, яких було повторно протезовано з допомогою таких ортопедичних конструкцій за традиційною методикою їх виготовлення. Хворих даної групи розподіляли по двох підгрупах: підгрупа а - сюди відносили протезоносіїв, у яких після протезування не виникало ознак стоматиту (крім травматичного) - 28 хворих; підгрупа b - носії протезів з виявленими ознаками алергічних протезних стоматитів, - 35 хворих. Такий розподіл ми вважаємо доцільним з точки зору виявлення загальних тенденцій змін досліджуваних показників у хворих обидвох підгруп.
II групу становили 58 хворих, у яких перед проведенням повторного протезування тим чи іншим видом знімної ортопедичної конструкції виконувались дослідження згідно запропонованого нами способу. Результати досліджень в усіх пацієнтів даної групи показали можливість розвитку у них (після майбутнього протезування) алергічного протезного стоматиту. Підгрупу c склали 37 хворих, котрим, перш ніж виготовити протез, проводили певний курс медикаментозної корекції, спрямованої на профілактику виникнення у них ускладнень після протезування. Підгрупу d становив 21 хворий, повторне протезування в яких проводилось за традиційною методикою без урахування отриманих результатів імунологічних досліджень, і у котрих очікували протягом певного часового проміжку після проведеного протезування розвитку спрогнозованих протезних стоматитів алергічної етіології.
Третю, контрольну групу обстежуваних становили 30 осіб з дефектами зубних рядів без наявності будь-яких ортопедичних конструкцій в порожнині рота. До всіх трьох груп відбиралися пацієнти в однакових вікових межах (від 35 до 70 років) та без супутньої соматичної патології, з необтяженим алергологічним анамнезом.
2.2. Гістологічне дослідження мікропрепаратів, отриманих з тканин піддослідних тварин
Експериментальна частина роботи виконувалась на 57 безпородних білих щурах, з середньою масою тіла 180-220 г, які перебували на звичайному харчовому, світловому та тепловому режимах виварію.
Для моделювання розвитку в організмі піддослідних тварин стану сенсибілізації, а потім алергічної реакції ми використали рідину пластмаси "Етакрил" (далі - мономер). В якості розчинника використовувався фізіологічний розчин. Враховуючи, що мономер є леткою речовиною, всі робочі його розчини готувалися ex tempore і зберігалися під час роботи з ними у матових скляних посудинах із щільними гумовими корками. Після завершення маніпуляцій з розчинами, залишки їх виливались, а для наступних етапів готувалися кожен раз свіжі розведення. При розрахунках концентрацій розчинів мономеру виходили з того, що 1 г мономеру знаходиться в 1,09 мл його об'єму. Дане співвідношення встановлене шляхом зважування рідини-мономеру на аналітичних терезах в науковій лабораторії кафедри біологічної хімії ІФДМА.
Введення робочих розведень мономеру заданої концентрації тваринам проводилось двома шляхами: ін'єкційним та через рот (per os). Для перорального введення застосовували металевий зонд із незначним згином робочої частини, закритою і заокругленою верхівкою та щілиноподібним отвором на боковій її поверхні. Зонд одягався на одноразовий шприц і через нього розчин потрапляв безпосередньо у шлунок тварини, що сприяло повному введенню всієї дози. Ін'єкційне введення розчинів виконувалось внутрішньошкірно за допомогою інсулінового шприца. Ділянки ін'єкцій: бокова поверхня спинки та подушечка лапки. В місці уколу на спинці тваринам попередньо вистригалась та виголювалась щетина.
Частину задіяних тварин (n=17) - використали на першому етапі для двох серій експерименту при визначенні мінімальної токсичної дози мономеру акрилової пластмаси. Для цього їм з допомогою ін'єкції у бокову ділянку спинки за описаною вище методикою одноразово вводили розчини мономеру різної концентрації (табл. 2.1). Необхідна доза мономеру вводилася у 0,2 мл розчину.
Таблиця 2.1
Робочі концентрації розчину мономеру,
які отримували піддослідні тварини 1 та 2 групи
Доза мономеру№ тварини1234