розділ 2.1).
Як відомо, підприємства є системами що розвиваються. Це означає, що як стратегії і методи прийняття управлінських рішень так і система цінностей повинні постійно змінюватися у відповідності із зовнішнім середовищем. В наслідок чого витікає необхідність в адаптації системи управління підприємством до змінюваних умов середовищ. З практичної точки зору перед менеджерами періодично виникає проблема вибору системи управління адекватної стану організації.
Прагнення керівництва до проведення якісних змін передбачає зміну управлінського мислення від автократичного до демократичного. Якісні зміни на підприємстві можливі за умови появи харизматичного типу лідера, зміни традиційної місії та впровадження нових форм діяльності підприємства (у даному випадку під новими формами діяльності розуміється освоєння нових технологій, товарів, ринків).
Головною вимогою до прийняття рішень є ефективність нового зразка поведінки підприємства порівняно з традиційним варіантом. У випадку діяльності нового зразка поведінки відбувається перехід до фаз підйому та розквіту. На етапі підйому структура підприємства зберігається, але змінюється стиль керівництва. Етика і мислення повинні забезпечувати всебічну підтримку змінам. Тому цінності й істини не підлягають критиці, а етика ґрунтується на принципі колективізму.
На етапі розквіту керівництво усвідомлює роль тих факторів, що забезпечили добробут підприємству. Структура організації стабілізується. Може відбутися перехід від однієї механістичної структури до іншої (наприклад, від функціональної до регіональної, продуктової).
Входження системи менеджменту підприємства у фазу занепаду, як правило, пов'язано з недостатністю достовірної інформації для прийняття рішень з врахуванням змін, що впливають на відповідність внутрішнього середовища зовнішньому. Відсутність такої інформації в кінцевому підсумку проявляється як у відсутності достатньої кількості альтернатив прийняття рішень, так і в неадекватності моделей опису проблемних ситуацій існуючим реаліям, що впливають на вибір альтернативи. В етиці поведінки персоналу відбувається хід від традиції до авторитаризму. Вище керівництво прагне змінити відношення до зовнішнього середовища, яке стає причиною невдач. Внаслідок чого відбувається відмова від авторитету традиції (колективного прийняття рішень) та "перехід" до одноосібних рішень й зростання егоїзму управлінського персоналу.
На стадії виникнення загроз існування підприємству відбувається перехід від лінійної до лінійно-функціональної, від механістичної організації до організації адаптивного типу. Посилення особистого егоїзму керівників в системі менеджменту підприємства означає початок стадії краху організації.
В кінці 90-х років ХХ століття виокремилися негативні тенденції в процесі реформування національної економіки зумовлені відсутністю якісної самоорганізації господарюючих суб'єктів і передусім підприємств. Деструктивні моменти якісних характеристик української економіки мають загальну основу, пов'язану з руйнацією відтворювальної структури ресурсообмеженої моделі національної економіки, головною ланкою якої є підприємство в умовах детермінованого державою зовнішнім середовищем. Формальним визначенням такої макроситуації є офіційно проголошенні цілі ринкових реформ зокрема, створення конкурентного середовища та демонополізація економіки. По суті стоїть завдання створити умови становлення та розвитку самоорганізуючих господарських структур, як основи використання відтворювальної моделі ринкового типу на різних рівнях економіки.
Невирішеність даної фундаментальної проблеми значною мірою визначає дію механізму кризових явищ і економіці України. Стабілізація основних показників динаміки економічних суб'єктів на мікрорівні, як вихідної точки для поступального розвитку країни, безпосередньо пов'язаний з діяльністю підприємств, як самоорганізованих систем в межах певної мегасистеми. Будь-яка господарська організація виникає і відтворюється як відкрита система, тобто динамічна сукупність об'єктивно зумовлених і взаємозалежних елементів, взаємодія яких створює можливість ефективного забезпечення відтворювальних процесів залежно від характеру внутрішніх та зовнішніх факторів, а також реалізації цілей даної системи.
Розвиток підприємства в ринковій системі господарювання приймає форму процесу його адаптації до вимог зовнішнього середовища шляхом цілеспрямованих внутрішньоорганізаційних змін у відповідності з дією законів функціонування окремих елементів системи та системи в цілому. В цьому розумінні механізм розвитку будь-якого підприємства може бути представлений в якості сукупності дій спрямованих на зміну його внутрішньої організації з метою адаптації до вимог зовнішнього середовища, що об'єктивно вимагає зміну його внутрішньо детермінованих властивостей. Конкретно такий механізм реалізується в наступних формах:
- в самостійній економічній та юридичній діяльності підприємства;
- у здійсненні ним власних витрат за рахунок доходів;
- в матеріальній відповідальності підприємства;
- в забезпеченні матеріальної зацікавленості працівників в результатах їх діяльності тощо.
Необхідною умовою розвитку підприємств як елементів економічної системи є економічна свобода і можливість незалежного вибору альтернативних варіантів власної поведінки. Специфіка господарської діяльності сучасних українських підприємств зумовлена відсутністю необхідних якісних характеристик зовнішнього середовища, необхідних для формування в них можливостей розвитку. Тому переважна їх частина усі свої зусилля спрямовує на виживання, про що свідчить аналіз машинобудівної галузі.
Машинобудівельний комплекс України охоплює понад 20 спеціалізованих галузей, тобто практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії і відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. На машинобудівельний комплекс припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу і
- Київ+380960830922