РОЗДІЛ 2
ЕТИМОЛОГІЧНИЙ СКЛАД ПРІЗВИЩ НІМЕЦЬКОГО
НАСЕЛЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ
“Етимологічне дослідження має своєю кінцевою метою відновлення звґязків
лексичних елементів” [6, 4]. Оптимальними умовами етимологічного аналізу
онімної лексики А. О. Білецький вважає: 1) звґязок із апелятивною лексикою
певної мови, чи певної групи споріднених мов, чи певної мовної родини; 2)
структурну будову досліджуваного онімного матеріалу та 3) наявність фонетичних,
фономорфологічних, графічних і орфографічних варіантів досліджуваних онімів [6,
10]. За відсутності названих умов, автор рекомендує вдаватися до формального
аналізу і гіпотез на основі аналогій [6, 11].
З точки зору походження і джерел формування лексика будь-якої мови поділяється
на дві великі групи: 1) питому (автохтонну) й 2) запозичену (іншомовну) [58,
51]. Такий поділ спостерігається і по відношенню до антропонімної лексики, в
якій розрізняють “органічні для даної мови елементи, що зберігають свою
“етимологічну структуру”, і неорганічні для даної мови елементи, що втратили
свою первісну “етимологічну структуру” або ніколи не мали її в даній мові,
будучи за походженням іншомовними елементами” [6, 13]. Неможливо назвати жодної
мови, власні імена якої б складалися тільки з самих лише національних слів [62,
25], ономастикон будь-якого народу включає безліч одиниць, які не піддаються
аналізу на основі зіставлення зі словами своєї мови або мов близькоспоріднених
[62, 132]. В основі появи іншомовних елементів лежать екстралінгвальні чинники,
історичні події, культурні та економічні звґязки, що віддзеркалюються і в
лексичному складі мов, які контактують.
Оптимальна можливість для дослідження процесів антропонімійної взаємодії
простежується в регіонах активних міжетнічних контактів, яким є Закарпаття.
Історія заселення цього краю, міграційні процеси, різнонаціональний склад
населення, а отже, і взаємодія різноманітних етнічних елементів та мов у цьому
краї залишили слід як у словнику місцевого населення, так і в антропонімних
системах народів, які тут мешкають. В умовах іншомовного оточення німецькі
говірки зазнавали і зазнають певного впливу сусідніх української та угорської
мов [141, 292]. Взаємодія різних антропонімних систем супроводжувалася (і
супроводжується) запозиченнями та інтерференцією. Мовна й етнічна специфіка
цього регіону вплинула і на етимологічний склад прізвищ закарпатських німців,
серед яких виділяємо прізвища з німецьким та ненімецьким етимоном. “Етимон -
вихідне значення слова” [114, 87]. Етимоном основи власного імені вважають
будь-який із омонімічних коренів конкретної мови, а також усі подібні за формою
компоненти інших іменних систем, які стикалися з досліджуваною системою [114,
79].
“Визначення власного імені як іншомовного, чи запозиченого, навіть у науковій
літературі спирається на субґєктивне сприйняття носіїв мови” [79; 151].
Визначаючи іншомовні прізвища, ряд ономастів [79, 151] вважають, що це оніми,
які влилися до антропонімікону вже готовими прізвищами і зберігають риси
мови-джерела. К. Іграшек називає іншомовним будь-яке імґя, яке фонологічно,
морфемно чи своєю словотворчою структурою відрізняється від імен якоїсь
народної мови. Ступінь відмінностей може бути різним [79, 364]. На думку Й.
Заімова, іншомовному прізвищу властиві всі ознаки мови, у якій воно виникло
[79, 362], М. Косничану та І. Коков висувають на перший план фонетичний аспект:
“воно повинно зберегти іншомовне звучання” [79, 362]. Дослідник німецького
антропонімікону К. Генґст [206, 318-323] називає іншомовним прізвищем таке, яке
запозичене з чужої мови і сприймається як чуже. Вчений вважає, що чужі
написання можуть розглядатися як найважливіші критерії розмежування онімів.
Крім того, автор підкреслює, що важливу роль відіграють звичність і
зрозумілість власної назви [79, 151]. А. Семенова вважає основним критерієм
розмежування автохтонних і іншомовних прізвищ афікси, семантику й етимологію
коренів, а також засоби передачі способів найменування [79, 361].
Німецький ономаст В. Зайбіке під ненімецькими прізвищами розуміє такі, що
виникли на основі якоїсь іншої мови [276, 24]. До таких він відносить відіменні
прізвища, мотивовані єврейськими, грецькими та латинськими іменами, а також
прізвища-кальки, що виникли в чужій мові або були запозичені внаслідок міграції
іноземців.
Австрійський ономаст М. Горнунґ [212, 13] до прізвищ іншомовного походження
відносить насамперед ті, які виникли в мовах сусідніх держав - чеській,
словацькій, угорській, хорватській, словенській, італійській, ретороманській.
У результаті етимологічного дослідження прізвищ закарпатських німців німецькими
вважаємо прізвища, які походять від німецьких апелятивів, власних особових імен
(у тому числі і християнських) або топонімів і містять (або не містять)
німецькі прізвищетворчі форманти.
Іншомовними (ненімецькими) вважаємо ті прізвища, які мають іншомовну основу,
тобто таку, що не фіксується лексикографічними довідниками німецької мови
давніших періодів і не отримали німецьких прізвищетворчих формантів.
Етимологічний аналіз 1930 прізвищ німців, зафіксованих у 1723-1999 роках,
показав, що 1520 (? 78%) є прізвищами з німецьким етимоном, а 410 (? 22%) - з
іншомовним.
Серед прізвищ з німецьким етимоном вирізняємо такі, які однозначно є німецькими
за походженням і засвідчені лексикографічно (таких серед зібраного і
проаналізованого нами фактичного онімного матеріалу 1480 (? 97%), а також такі,
що виявляють фонетичні, морфологічні, лексичні чи словотвірні ознаки німецьких
прізвищ, але не піддаються поясненню на основі історичної лексикографії. Це дає
нам можливість припустити, що твірними основами т
- Київ+380960830922