РОЗДІЛ 2
КУЛЬТУРА МІЖЕТНІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК ФЕНОМЕН СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ
2.1. Культура міжетнічного спілкування: зміст, норми і принципи
Культура міжетнічного спілкування - поняття порівняно нове в теорії етносу та етнополітичних відносин. І хоч відомими вченими - І.Курасом, Ю.Римаренком, І.Сєровою, Ф.Горовським, Л.Лавровою та іншими, вже зроблені певні кроки у його вивченні [104; 181; 329-330; 347; 61], воно, на думку академіка НАН України, професора І.Кураса, "і досі залишається розмитим і невизначеним" [181, с.411].
Недостатня визначеність теоретичних номінацій культури міжетнічного спілкування зумовлена рядом серйозних причин. По-перше, виключно складною природою культурних явищ і, по суті, теоретичною невичерпаністю аналізу суті самої культури. Це ускладнює з`ясування змісту культури міжетнічного спілкування. По-друге, до таких причин відносяться і особливості тлумачень та інтерпретацій міжетнічного спілкування. Тому у розумінні і визначенні культури міжетнічного спілкування доцільно виходити з діалектики понять: "культура", "спілкування" і, зокрема, "міжетнічне спілкування".
Спочатку доцільно зупинитись на загальному понятті "культура", фіксуючого інваріант окремих її категорій, зокрема категорії "культура міжетнічного спілкування". Адже, за слушним визначенням Є.Баталова, "тільки на основі абстрактнозагального поняття можлива побудова окремих понять, утворюваних, конкретизованих" [26, с.18].
Вчений також справедливо зауважує, що такого абстрактнозагального поняття культури поки не напрацьовано і дослідники зустрічаються з фактами існування множини різних по суті визначень даної категорії, які претендують на статус всезагальності.
Так, дійсно, культура - складний, багатокомпонентний феномен. У сучасній науковій літературі існує близько 500 її визначень. Тому жодна характеристика не є вичерпною, оскільки залежно від конкретних завдань аналізу можуть виникати суттєві розбіжності у визначенні її елементно-структурних зв`язків. Проте в останні роки у науково-довідниковій літературі підкреслюється, перш за все, творчий аспект культури як активної людської життєдіяльності, спрямованої на засвоєння культурних цінностей і створення нових [406, с.211].
Підтримуючи дане визначення, сучасні вітчизняні політологи сформулювали нове тлумачення культури, окресливши її діяльний аспект. Найчіткіше воно представлене у Політологічному енциклопедичному словнику за редакцією Ю.Шемшученка і В.Бабкіна, де дане поняття розглядається як "сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством упродовж його історії, спрямованої на їх виробництво, засвоєння та застосування" [282, с.179].
У цьому розумінні культура уособлює всезагальну творчу діяльність у предметах для людини. Вона є втіленням створених людьми матеріальних і духовних цінностей. Культура тут постає як опредмечена сутність людини. Але діяльна сторона культури виявляється не лише в тому, що вона реалізується як процес творчості людей, а ще й у тому, що її найважливіша функція, за твердженням О.Кирилюка, інформаційна, "яка полягає у передачі соціального досвіду людства" [148, с.9], що впливає на розвиток творчого потенціалу особи. Причому засвоєння суб`єктом досягнень соціального досвіду людства може бути елементом культури лише тоді, коли вони втілюються в його діяльності, опредмечуються в результаті практичної роботи.
Плідний здобуток у визначенні досліджуваної категорії, на погляд дисертанта, внесли представники київського культурологічного напрямку в філософії - В.Іванов, Є.Бистрицький, В.Козловський, В.Бебік та ін.
Саме вони кваліфікують культуру як:
- первісну сутнісну визначеність людини;
- спосіб людського буття, який здійснюється у багатоманітності культурного існування індивідів і людських спільнот;
- передумову й чинник виробництва та відтворення особистісного відношення людини до світу;
- своєрідний код існування людини, її різноманітних відносин з космосом, з природою, один з одним;
- засіб, сферу і результат формування та реалізації сутнісних сил людини [176, с.8; 31, с.10;. 27, с.35].
Доповнити дану характеристику можна визначенням, яке дає В.Біблер. Він розглядає культуру як "форму одночасного буття та спілкування людей різних - минулих, теперішніх та майбутніх - культур, форму діалогу та взаємного походження цих культур" [32, с.248].
Більш близьким до теми наукового дослідження є розуміння культури, яке сформулювали автори колективної монографії "Політологія посткомунізму": "Культура - це те, що об`єднує всіх нас в єдиний національний, а поза тим людський світ" [284, с.64].
У цьому розумінні, безумовно, культуростворююче значення отримує все те, що безпосередньо оточує людей. У даному випадку відношення індивідів до культури виявляє світоглядницьку перспективу. Адже буття в культурі, як правило, не сприймається у вигляді свідомого відношення, але переживається людиною як природна належність особливому культурному світу.
Виходить, що культура дана кожному безвідносно до його соціального та національного походження. Відношення до неї виникає не як проблема теоретичного визначення, а як "задача охорони та зміцнення культурних традицій, мови, звичаїв і вдачі, природно даного та створеного природного світу, тобто всього того, що називається культурним ландшафтом, середовищем існування та культурним підґрунтям" [210, с.9].
До речі, вже у відомого німецького філософа Г.В.Ф.Гегеля зустрічається методологія, яка призвела до такого тлумачення культури. "Певна сутність, певний характер проникає у всі сторони та втілюється в різноманітних елементах в політичному, релігійному та науковому житті, Це єдиний стан, пов`язаний із середини самого себе в усіх своїх частинах, і різноманітні його сторони, як би вони не виглядали, навіть, як би вони не здавалися суперечливими, не містять в собі нічого чужорідного у своїй основі. Дух епохи кує, згідно свого принципу, всю свою дійсність та її долю" [57, с.111].