РОЗДІЛ 2
Психологічні особливості формування здібностей до тренерської діяльності у процесі професійно-педагогічної підготовки
2.1. Сутність самоосвіти та її роль у професійному становленні майбутніх учителів фізичної культури
Розвиток творчого потенціалу особистості вчителя - фундаментальна умова підвищення якості навчально-виховної роботи сучасної загальноосвітньої та професійної школи.
Проблема підготовки вчителя до педагогічної діяльності як до творчого процесу набуває в даний час особливу значущість та гостроту. Адже рівнем розвитку знань умінь та навичок визначається загальна культура людини та її професійна майстерність. Однак цим професійна майстерність не вичерпується. Необхідною її складовою є творчість, яка проявляється в практичному мисленні.
В зв'язку з цим особливу актуальність набуває проблема самостійного оволодіння знаннями та вміннями. Саме самостійний пошук суб'єктом необхідних знань, оволодіння ними та використання на практиці, виступає, на нашу думку, одним з головних чинників формування та розвитку творчих здібностей та оволодіння професійною майстерністю майбутніх учителів фізичної культури.
"Педагог здійснює діяльність на високому рівні тільки за умови постійного вдосконалення. Вчитель нагадує людину, що йде проти течії: варто йому зупинитись, і течія знесе його далеко назад. Зупинка у вдосконаленні педагогічної майстерності призводить до її втрати" [133,С.173].
Професійно-педагогічне самовдосконалення вчителя - надзвичайно важливий аспект його педагогічної творчості. Справа не тільки і, може, навіть, не стільки в тому, щоб краще вчити вчителя. Вчитель живе поки вчиться, вчитель вчиться поки живе. Ця давня істина не втратила свого значення і тепер. Більш того, тільки той вчитель може навчити своїх учнів, який сам добре володіє методикою самоосвітньої діяльності, а вона, в першу чергу, пов'язана з розвитком його пізнавальної активності.
Формування людини як особистості обумовлено не тільки зовнішніми факторами (певним соціумом, діяльністю педагога, інших людей і т.д.), але, в значній мірі, залежить від її власної діяльності учіння, самовиховання, та самоосвіти [40].
Самоосвіта - освіта, набута поза навчальними закладами, шляхом самостійної роботи - говориться в педагогічній енциклопедії. Самоосвіта є невід'ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних навчальних закладах, сприяючи поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань. Однак це визначення надто загальне і до того ж у ньому практично відсутній психологічний зміст. Відомо, що між самоосвітою та самовихованням існує дуже тісний діалектичний взаємозв'язок та взаємообумовленість.
В книзі "Проблеми економії праці" академік С.Струмилін писав: "Розумові здобутки, як і будь які інші, сильно старіють та амортизуються від часу. Наші наукові знання і пізнання є не менш важливими засобами виробництва в галузі розумової праці, ніж різноманітні механічні пристосування в сфері праці м'язової. І ті, і інші завжди потребують логічного, а інколи і капітального ремонту. Спеціалісти, не поновлюючи і не збагачуючи свого розумового багажу з дня в день, в розумінні своєї професійної придатності, будуть відставати від вимог поточного дня, виконуючи свою роботу рутинно, втрачати всяку її суспільну цінність і смисл" [139, С.36].
І.Донцов розглядав самоосвіту як важливу сторону самовиховання - самоосвіта. А тому неправильно було б розуміти його тільки як звичайне продовження освіти, пізнання зовнішнього світу. В процесі самоосвіти людина пізнає і себе, розвиває свої інтелектуальні здібності, волю, самодисципліну, самовладання, творить себе у відповідності з ідеальним образом людини.
І.Ветрова розкриваючи сутність самоосвіти також підкреслює її діалектичну єдність та взаємозв'язок з самовихованням. "В широкому значенні слова самоосвіту можна розуміти як самовиховання і саморозвиток особистості", - підкреслює вона [97, С.28]. В.Козієв дає таке визначення: "Самоосвіта - це індивідуально-особистісний процес цілеспрямованого і систематичного покращання, вдосконалення, розвитку себе і своєї діяльності" [97, С.20].
Як бачимо сама дефініція дана надто широко і відображає ту єдність та взаємозв'язок між самоосвітою та самовихованням на яких ми вже зупинялись.
А.Айзенберг вважає, що в "сучасній літературі не склалось досить чіткої концепції, яка б розкривала генезу та еволюцію основних ідей, понять та закономірностей самоосвіти як однієї з форм пізнавальної діяльності"[3, С.4]. Деякі дослідники вважають, що когнітивна самоосвіта і самоосвіта як частина проблеми самовиховання, призводять до саморегуляції діяльності особистості (А.Арет, А.Ковалев, А.Кочетов, Ю.Самарін та ін.).
Категорія інтелектуального самовиховання трактуються цими авторами як більш широка щодо самоосвіти, оскільки передбачає, окрім набуття знань, розвиток інтелектуальних якостей та здібностей. Базуючись на позиції І.Павлова, А.Ковальов, наприклад, одним з перших став розглядати самовиховання, в т.ч. і самоосвіту, як складову частину саморегуляції діяльності особистості [56; 57].
Нам видається, що існуючі суперечності у вищевказаних визначеннях можуть бути зняті, якщо розглядати самоосвіту як засіб отримання, розширення та поновлення знань. Знання ж за своїм змістом різноманітні і виконують різні функції.
Так теоретичні знання розширюють світогляд особистості майбутнього учителя фізичної культури і сприяють його формуванню [58]. Саме останній і визначає ставлення суб'єкта до різних сторін дійсності і до самого себе, власної діяльності. Оволодіваючи цими знаннями, особистість, в той же час, формує себе, власну життєву позицію. Таким чином, самоосвіта є в той же час і самовихованням.
Окрім того, в психолого-педагогічній літературі існує і інша позиція, згідно з якою знання виконують три основні функції: оцінну, онтологічну, орієнтувальну. Остання з перелічених найменше вивчена і до того ж представляє для нас особливий інтерес. Сутність її полягає в том
- Київ+380960830922