Розділ 2
Функціонування системи місцевих податків
2.1. Становлення місцевого оподаткування в Україні та його значення
З проголошенням незалежності України в 1991 р. почалося становлення власних
політичної, соціальної, економічної, фінансової систем. Однак ці процеси
відбувались досить суперечливо, нерідко спонтанно, не зовсім логічно та
продумано. Це призвело до таких негативних наслідків, як розрив економічних
зв’язків з країнами, які входили до СРСР, стагнація виробництва, висока
інфляція тощо.
Одним із факторів, який дестабілізував економіку на досить довгий час, можна
назвати цілковиту відмову від багатьох методів і прийомів в економіці, які
існували за часів СРСР. З одного боку, така мета, як побудова ринкових
відносин, диктувала необхідність цього. В СРСР податкової системи як такої не
існувало. Податки в командно-адміністративній системі виконують зовсім інші
завдання (головним з яких є перерозподіл фінансових ресурсів через бюджет) та
функції. Однак з іншого, таке докорінне реформування вимагає існування цілісної
доктрини переходу до ринкового господарства, якої в той час не було в силу як
об’єктивних, так і суб’єктивних причин. Адже не було відповідного досвіду, а
зарубіжний досвід не завжди підходить до наших реалій.
Тому становлення податкової системи України фактично відбувалось з нульової
відмітки. Це не могло не призвести до значних помилок на перших етапах її
розбудови. Так, помилковим можна назвати передчасне впровадження ПДВ, до якого
ні українська економіка, ні контролюючі органи, ні самі платники податків ще не
були готові. Як ще один приклад можна згадати коливання між оподаткуванням
доходу чи прибутку підприємств та ін.
Теж саме відбувалось і з системою місцевих податків. Її розвиток можна
розділити на три етапи. Перший етап охоплює 1992-93 рр. до врегулювання цієї
системи Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”
№56-93 від 20 травня 1993 р. [51]. Другий етап – це дія саме цього Декрету, з
усіма змінами та доповненнями, тобто період з 1993 р. до нинішнього часу.
Третій етап почнеться, коли справляння місцевих податків і зборів буде
відбуватись згідно з Податковим кодексом.
На першому етапі система місцевих податків і зборів фактично регулювалась
Законом “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве
самоврядування”, №533-12 від 7 грудня 1990 р. [93] (в 1992 р. Законом №2234-12
від 26.03.92 дається нова редакція [74]). На відміну від СРСР, місцеві ради
було виведено зі складу державної влади, тобто роздержавлено, й місцеві податки
і збори стали розглядатись як власні доходи місцевих бюджетів.
Компетенція місцевих органів влади щодо системи місцевих податків була досить
широкою. В статті 19 пункт 18 Закону №2234-12 дозволяється сільським, селищним
і міським радам народних депутатів встановлення місцевих податків, зборів,
штрафів та їх розмірів. Таким чином, це робить систему вразливою до тих
недоліків бюджетного федералізму, про які йшла мова в підрозділі 1.1. Крім
того, відсутність досвіду податкостворення, іноді навіть непрофесіоналізм,
приводили до багатьох помилок. Як свідчить В.Кравченко, така практика “протягом
1991-1993 рр. пов’язана з неодноразовими правовими конфліктами між органами
місцевого самоврядування і прокуратури, викликаними неврегульованістю цього
питання в спеціальному законодавчому акті. Давня ж нормативна база не
відповідала новим реаліям” [113, с.168].
Тому цілком логічним стало введення в дію такого “спеціального законодавчого
акту”. Ним в 1993 р. став Декрет Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і
збори”, що розпочало другий етап становлення системи місцевих податків в
Україні. Цим Декретом передбачалось введення двох місцевих податків та
чотирнадцяти місцевих зборів:
1. Комунальний податок;
2. Податок з реклами;
3. Ринковий збір;
4. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;
5. Збір за парковку автомобілів;
6. Готельний збір;
7. Курортний збір;
8. Збір за право використання місцевої символіки;
9. Збір за видачу ордера на квартиру;
10. Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;
11. Збір за право проведення кіно- і телезйомок;
12. Збір за участь у бігах на іподромі;
13. Збір за виграш на бігах;
14. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
15. Збір з власників собак;
16. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує
за кордон.
Таким чином, у розпорядженні місцевої влади з’явилось 16 власних податкових
важелів. Однак, фіскальне значення (при тому не досить велике) закладено лише в
деякі з них: комунальний податок, ринковий збір, збір за видачу дозволу на
розміщення об’єктів торгівлі, а з розвитком рекламної діяльності - податок з
реклами. Тобто, основами функціонування доходної частини місцевих бюджетів
лишаються не місцеві податки і збори (власні податкові доходи), а інші джерела:
спочатку відрахування від регулюючих податків, пізніше – трансферти.
Це було однією з причин того, чому місцеві органи влади досить повільно
приймали відповідні рішення про введення місцевих податків і зборів. Так,
наприклад, до 1996 р. 24,3% сільських і 6,1% селищних і міських рад (приблизно
2,5 тисячі) не прийняли таких рішень. Серед них приблизно 850 органів не ввели
комунальний податок, 225 – ринковий збір, 58 - готельний збір при існуванні
об’єкту оподаткування. Адже значно легше отримувати дотації від центральних
органів, аніж самим організовувати власний механізм надходження коштів [121,
с.370].
Крім того, небажання організації власної податкової системи місцевими органами
влади пов’язане ще з цілою низкою факторів. Це, по-перше, складніс
- Київ+380960830922