розділ 2
напрямок, обсяг та методики обстеження
Напрямком нашого дослідження було: вивчити частоту та характер ураження
кісткової тканини при хронічному пієлонефриті у дітей; встановити зв’язок
виникнення остеопенічного синдрому в залежності від особливостей
клініко-лабораторних проявів захворювання; розробити критерії групи ризику за
розвитком остеопенії та остеопорозу серед дітей з ХП, що дасть можливість
проведення профілактичних заходів та лікування виявлених порушень.
Для виконання поставлених завдань було обстежено 97 дітей з ХП у віці від 6 до
15 років, які перебували на стаціонарному лікуванні в соматичних відділеннях
дитячої міської лікарні м. Тернополя впродовж 1999-2003 років. Контрольну групу
склали 20 здорових дітей віком 6-15 років (з них 14 дівчаток і 6 хлопчиків).
При встановленні діагнозу хронічного пієлонефриту користувалися класифікацією,
прийнятою в 1980 році [195].
За спеціально розробленою схемою вивчали скарги, анамнез захворювання та життя.
Особливу увагу звертали:
а) в скаргах – на частоту симптомів інтоксикаційного, больового, диспепсичного
та дизуричного синдромів залежно від фази патологічного процесу;
б) в анамнезі хвороби – на тривалість захворювання, вік дебюту запального
процесу в нирках, особливості його перебігу;
в) в анамнезі життя – на перебіг вагітності та пологів, масу при народженні,
тривалість грудного вигодовування, перенесені захворювання на першому році
життя, наявність переломів у хворого;
г) в генетичному анамнезі – на схильність до захворювань сечовидільної системи
у найближчих родичів, наявність у них переломів;
д) в алергологічному анамнезі – на прояви медикаментозної та харчової алергії.
При об’єктивному обстеженні хворих звертали увагу на фізичний та
нервово-психічний розвиток, клінічні прояви інтоксикаційного, больового,
диспепсичного та дизуричного синдромів.
Оцінку фізичного розвитку проводили за центильною шкалою оцінки
морфофункціонального розвитку дітей 7-17 років. Величини показників зросту та
маси тіла інтерпретували як дуже низькі (1-й інтервал – центильна вірогідність
3 %), низькі (2-й інтервал – 3-10 %), знижені (3-й інтервал – 10-25 %), середні
(4-5-й інтервал – 25-50 і 50-75 %), підвищені (6-й інтервал – 75-90 %), високі
(7-й інтервал – 90-97 %) та дуже високі (8-й інтервал – вище 97 %) [196].
Дітям проводилися загальноприйняті дослідження: загальний аналіз крові та сечі,
біохімічний аналіз крові (цукор, загальний білок, білірубін, холестерин,
амілаза), кал на виявлення глистяних інвазій та цист лямблій, зшкребок на
ентеробіоз.
Для верифікації діагнозу та оцінки клінічного перебігу захворювання хворим
призначалися:
а) при необхідності - наявність в сечовому осаді лейкоцитів понад 5-6 у полі
зору – проба за Нечипоренком;
б) бактеріологічне дослідження сечі для виявлення етіологічного збудника;
ідентифікація виділених культур включала визначення їх родової та видової
приналежності;
в) для оцінки функціонального стану нирок проводився комплекс
лабораторно-біохімічних методик:
- азотовидільна функція нирок вивчалася за рівнем азотовмісних речовин в
сироватці крові (креатинін, сечовина);
- концентраційна здатність та фільтраційна функція нирок – за допомогою проби
за Зимницьким;
- величина клубочкової фільтрації – при проведенні кліренсу за ендогенним
креатиніном, що є найбільш фізіологічним способом, який кількісно характеризує
її;
г) дослідження антикристалоутворювальної здатності сечі до оксалатів, фосфатів
кальцію та трипельфосфатів здійснювалося за Е.А. Юр’євою та співавт. [197];
д) ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини апаратом SLE 101
Р, що є скринінг-методом для виявлення патології нирок, а також дозволяє
встановити супутнє ураження органів травної системи;
е) екскреторна урографія – для виявлення обструктивної уропатії та ступеня
вторинних змін, що розвиваються в нирковій паренхімі в зв’язку з рецидивуванням
мікробно-запального процесу;
є) при необхідності проводилася мікційна цистоуретерографія, яка дозволяє
визначити наявність рефлюксів, оцінити попередньо анатомічні та функціональні
особливості будови сечового міхура.
Для підтвердження супутньої патології гастродуоденальної зони проводили
фіброезофагогастродуоденоскопію ендоскопом фірми „Olympus” GIF типу PQ 20, для
виявлення змін з боку серця – електрокардіографію (ЕКГ), за показами –
ехокардіоскопію.
У випадку необхідності діти оглядалися спеціалістами вузького профілю
(ортопедом, окулістом, отоларингологом, неврологом, гінекологом та іншими).
Стан клітинної ланки імунітету оцінювали за вмістом загальних Т-лімфоцитів
(Е-РУК), В-клітин (ЕАС-РУК) та 0-лімфоцитів у периферійній крові за методом
N.F. Mendes et al. (1973) в модифікації Т.І. Гришина з співавт. (1984) [198].
Субпопуляції Т-лімфоцитів щодо їх чутливості до теофіліну оцінювали за методом
A. Shore et al. (1978). При цьому вважали, що теофілін-резистентні лімфоцити
(ТР-РУК) – це переважно Т-клітини з хелперною активністю, а теофілін-чутливі
(ТЧ-РУК) відповідають субпопуляції Т-клітин з переважно супресорною дією.
Стан гуморального імунітету визначали за вмістом в сироватці крові
імуноглобулінів (Ig) G, M, A методом радіальної імунодифузії за G. Mancini з
співавт. [199]. Розрахунок концентрації Ig проводили за діаметром кільця
преципітації в реакції імунодифузії.
Визначення активності комплементу в сироватці крові проводили шляхом титрування
за 50 % гемолізом.
Циркулюючі імунні комплекси (ЦІК) в сироватці крові досліджували за методом V.
Hashkova (1978) в модифікації Ю.А. Гриневича з співавт. [200].
Для отримання інформації про рівень синдрому ендогенної інтоксикації визнач
- Київ+380960830922