РОЗДІЛ 2
КОНКУРЕНТНИЙ АНАЛІЗ ТА ІДЕНТИФІКАЦІЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИЄМСТВ ГАЛУЗІ
2.1. Загальна характеристика швейної галузі України та діагностика сил конкуренції
За радянських часів швейна галузь разом з іншими галузями легкої промисловості практично повністю забезпечувала потребу населення України в товарах першої необхідності і, завдяки швидкому обігу капіталу та невисокій фондоємності, була надійним джерелом поповнення державного бюджету.
До 1992 року на українському ринку швейних виробів панували вітчизняні швейні фабрики. З відкриттям кордонів для імпорту і формуванням "човникового" руху внутрішній ринок заполонив неякісний іноземний (в першу чергу турецький і китайський) одяг, який відрізнявся широким спектром кольорів, досить часто був легким і практичним у користуванні.
У той же час проходило згортання діяльності налагодженої системи оптової торгівлі, перенесення роздрібного торгового обороту з торгівельних закладів на речові ринки, де процвітає торгівля дешевою контрабандною та тіньовою продукцією. За даними Держкомстату України, обсяги продажу непродовольчих товарів через торгову мережу становлять 20-40%, а через речові ринки - 60-80% [82, с.46].
Вітчизняні швейні підприємства вчасно не приділили достатньої уваги проблемам вивчення смаків населення та збуту продукції. Внаслідок відсутності ефективних каналів розподілу, необґрунтованої політики цін і витрат у ситуації цінової переваги товарів імпортного та "підпільного" походження навіть провідні швейні фабрики втратили внутрішні ринки збуту. Цьому сприяло зниження купівельної спроможності населення, інфляція, проблеми з забезпеченням якісною сировиною, дефіцит обігових коштів тощо.
Вищевикладені фактори призвели до падіння обсягів виробництва з 138 млн. швейних виробів у 1990 році до 29-30 млн. у 1998-1999 роках. При цьому, потужності швейної галузі дозволяють щорічно виробляти до 200 млн. одиниць одягу, тобто їх використання складає біля 15-20% [63, с.5]. Швидке скорочення виробництва у 1992-1997 рр. відбувалося по більшості основних видів швейної продукції (див. табл. 2.1) [154, с.223] [155, с.160].
Таблиця 2.1
Виробництво швейних виробів в Україні в 1990-2002 рр. (млн. шт.)
№Види
виробівРоки2002 до 1990, %2002 до 2001, %1990199519961997199819992000200120021Пальта і півпальта11,21,41,51,82,11,72,22,12,421,4114,32Куртки11,42,52,12,32,62,93,64,63,429,873,93Плащі0,90,30,20,20,20,20,30,30,333,3100,04Костюми11,81,41,21,41,21,21,72,31,916,182,65Брюки23,94,45,96,37,07,411,816,815,062,889,36Сукні60,43,22,71,91,91,82,41,91,32,268,47Спідниці5,81,82,22,33,13,03,93,63,560,497,28Блузки9,23,12,64,04,45,07,07,47,278,397,39Сорочки48,29,74,53,34,73,23,85,54,18,574,610Постільна
білизна51,63,94,22,82,92,22,53,13,26,2103,2
Як видно з таблиці, у 1998-2001 рр. скорочення обсягів виробництва припинилося, проте повернення до рівня випуску швейних виробів у 1990 р. досі не відбулося. Більше того, у 2002 р. починає простежуватись повторна тенденція до скорочення обсягів виробництва майже по всіх видах виробів.
У середині дев'яностих років, з метою виживання, значна частина українських фабрик перейшла на роботу за давальницькою схемою (тканини та лекала - замовника; робоча сила - місцева) [44, с.14]. Толінгові операції приносять мінімальні прибутки. Проте співпраця з іноземними замовниками дозволила провідним українським підприємствам оновити технічний парк; познайомитися з вимогами ринку до якості пошиття, дизайну, асортименту тощо; навчити персонал і розпочати виробництво одягу на світовому рівні. Саме толінгові схеми сприяли стабілізації та зростанню обсягів виробництва українських швейних фабрик по таких позиціях, як куртки, піджаки, брюки тощо.
В останні роки доля продукції вітчизняної швейної галузі, виробленої за давальницькими схемами, становила 70-80%. Ті підприємства, які встигли вчасно перебудувати свою діяльність, сьогодні вже досить успішно працюють і на внутрішній ринок, пропонуючи продукцію, що не поступається закордонним аналогам.
Закріпленню вітчизняних виробників одягу на внутрішньому ринку відчутно сприяла криза 1998 року. До падіння гривні на ринку одягу домінувала продукція, імпортована з Італії, Німеччини, Польщі, Туреччини, Китаю тощо, яку ввозили як великі імпортери, так і "човниковий" бізнес. Галопуюче зростання курсу долара загальмувало діяльність і перших, і другого. Місце, що звільнилося, швидко заповнила продукція українських фабрик і, особливо, "підпільного" швейного бізнесу або так званих "цеховиків". У 2000-2002 роках вітчизняні виробники закріпилися на внутрішньому ринку, захопивши помітну частку (30-50% за різними видами одягу).
У 2001 році в розвитку швейної промисловості України почала формуватися позитивна тенденція відмови від толінгових схем, самостійної закупівлі сировини та матеріалів і укладання договорів з іноземними фірмами на постачання власної продукції. Зараз українською швейною продукцією цікавляться досить багато відомих закордонних компаній і торгових марок, наприклад Marks&Spencer, "Boss".
Все ще гостро стоїть проблема насичення ринку товарів легкої і, зокрема, швейної промисловості продукцією нелегального (імпортного та вітчизняного) походження (додаток Д)
Нелегальний товар ввозиться, в основному, великими партіями. Наприклад, польська статистика зафіксувала в 1998 році ввезення в Україну товарів легкої промисловості на суму, що перевищує $40 млн. А українська таможня зафіксувала ввезення з Польщі товарів на $400 тис. Різниця даних - у сто разів [44, с.15].
З іншого боку, значного розвитку досягло на Україні нелегальне виробництво швейної продукції. Активно підробляється продукція відомих іноземних компаній. Так, за свідченням фахівців, до 70-80% асортименту столичних бутиків складають підроблені моделі світових торгових марок. При цьому рентабельніст