Метафора і символ у поетичному ідіостилі Тодося Осьмачки

РОЗДІЛ 2. МЕТАФОРИ І СИМВОЛИ НА ПОЗНАЧЕННЯ
"АСТРАЛЬНОЇ" МОДЕЛІ СВІТУ
"Астральний" компонент ПМС Т.Осьмачки містить назви таких небесних світил, як: зірка, сонце, Земля, місяць. Крім того, на нашу думку, поняттю "астрального" відповідає образ неба з усіма варіантами. Оскільки образ ночі в ідіостилі автора найчастіше виступає як поетичний еквівалент нічного неба, ми також розглядаємо цей образ в одному розділі з метафорами і символами на позначення "неземних" реалій.
2.1. Метафори і символи із компонентами "зірка" та "ніч"
Образи неба, сонця, місяця, зірок є своєрідними лакмусовими папірцями для виявлення індивідуального світобачення митця, його своєрідної художньої манери. Образ "зірки" співвідноситься з компонентом "верх" архетипної опозиції (верх-низ) і так само конотує позитивну оцінну інформацію.
Численна група метафор із компонентом зоря (зірка) відтворює опоетизований, одухотворений пейзаж. Переважно метафоризованим компонентом є дієслово, часто зустрічаються також і перифразні конструкції. Головну роль при метафоричному перенесенні відіграють у поета зорові асоціації: мерехтіння зір, яскраве чи затьмарене їх світло, форма, кількість, поява і зникнення тощо.
Зірки уявляються маленького розміру в результаті зорової ілюзії, що створюється великою відстанню від них до землі. Ідіостиль Т.Осьмачки містить численні метафори, в яких модифікатор "зірка" сполучається із назвою об'єкта: "Під небом плакав темний звір і лускотіли піски зір" [Т.О.:61]. Спостерігаємо своєрідне поєднання слухових і зорових асоціацій у генітивній бінармі. Іменник "пісок", потрапляючи до семантичного оточення астроніма, не втрачає актуальності ядерної семеми - "cипуча гірська порода, що складається із крупинок твердих мінералів, переважно кварцу" [200, VІ:544]. Кварцові гранули між піщинками, що виблискують на сонці, нагадують поетові мерехтливі зірки. Якщо розглядати ширший контекст, то виразно відчувається метафоризація дієслова "лускотіти". Слухова і зорова асоціації зливаються, і "лускотіти" виступає на місці дієслова "мерехтіти".
Образне змалювання зірок у контексті: "... і голову до неба повернув, що засіялося, немов білим маком..." [Т.О.:89] - досягається завдяки актуалізації семеми "дрібного сипучого матеріалу". Прикметник "білий" разом зі значення кольору отримує й конотативне значення "той, що світить". Одночасно виникає асоціація із цвітінням: автор використовує образну паралель "зірка - квітка". Тут спостерігаємо архаїчний мотив ототожнення неба з полем, характерний для хліборобських культур, адже українці, "як і всі народи з давніх-давен у своїй міфології переносили поперед усього землю на небо..." [109:4].
Об'єднуючи в один поетичний ряд лексеми "зорі", "птахи", Т.Осьмачка створює особливий міфічний дискурс, для якого є природним і органічним оживлення Всесвіту: "А зорі і птахи під груди орлині знімалися швидко в летючі ключі та й сипались в сонце, неначе в долині мошка у підпалену скирту вночі" [Т.О.:204]. На перший план виступає зорова асоціація: "маленький" розмір зірок для людини, що спостерігає їх з далекої відстані. Саме тому, що у творчій уяві поета зірки асоціюються із дрібними частками, вони можуть "сипатися", уявлятися білим маком чи комахами.
Утворення наведеної бінарми зоряний рій у контексті: "І пісню про сердечне право потайне під вічний зоряний співали б рій" [Т.О.:204] - пояснюється, на нашу думку, двома зоровими асоціаціями. Обидві вони пов'язані з лексемою "рій": маленький розмір бджіл і нагадує поетові зірки - цяточки, а їх метушливі рухи - мерехтіння зірок.
Образну паралель "зірка - комаха", типову для ПМ символістів, спостерігаємо у таких рядках: "А думи їх злітають на високі арки ночі, де ворушаться на вітрі зорі...І над зорями кружляють, як рої бджолині над вуликами золотими" [Т.О.:36]. Скориставшись класифікацією Н.Кузьміної, наведений приклад зарахуємо до алегоричних (традиційних) віршів, де "поетичні форми доповнюють одна одну...", а один денотат ("дума") характеризується з різних боків [113:162]. Використання метафоричного кліше думи злітають відбиває етнозумовлені погляди поета на астральне існування людської свідомості. Знаходимо вплив архаїчного світогляду давніх українців, де зірки - душі людей [260:6]. Метафора арки ночі є образом нічного неба і утворюється двома етапами. Перший - накладання семантичних полів лексем "небо" і "арка". Зорові асоціації - сферична форма небозводу для людини, що спостерігає небо з поверхні землі, - спричиняють виникнення метафоризованого компонента арка. У контексті знаходимо також залишки архаїчних уявлень давніх українців про небо, яке "прозоре, але настільки тверде, що може вдержати усіх небожителів" [260:6]. Другий етап - деталізація образу за допомогою ширшого контексту. Саме нічне небо уявляється Т.Осьмачці монолітним; лексема "арка" завдяки характерному лексичному оточенню, навіть увійшовши до складу метафори, зберігає семи "структурність", "витонченість" та семему "бути опорою для чогось". Уявлення про небо як про тверду субстанцію - характерна особливість ПМС Т.Осьмачки, оскільки вживання образних паралелей "небо - дах, стеля, горище" - типова риса поетики символістів [212:85]. Утворення метафори-уособлення де ворушаться на вітрі зорі викликана зоровими асоціаціями: мерехтіння зірок створює ілюзію рухів.
Слід зазначити, що у цьому прикладі спостерігається нетипова для Т.Осьмачки ситуація перерозподілу образних комплексів. Так, бінарма зоряний рій може використовуватись для художнього зображення зірок, в іншому випадку, у незначній модифікації, - для поетичного зображення перебігу думок. На нашу думку, такий перерозподіл викликаний існуванням у свідомості поета єдиного асоціативного комплексу душа - думка - зірка. Думкам відповідає образ роїв бджолиних, а вмістилищам, - золотим вуликам - образ зірок.
У контексті: "І зорі булькали в вітрах, палили нитки в небесах, спадали в скло лісних ставків, і бились дзвінко на скалки" [Т.О.:57] - нитк