РОЗДІЛ 2
КОЗАЧЧИНА В ХУДОЖНЬОМУ ОСМИСЛЕННІ ПИСЬМЕННИКА
2.1. Проблеми сюжетики й поетика есе "Богдан Хмельницький, гетьман України"
Серед творчого доробку Гната Хоткевича на історичну тему належне місце відведено козаччині. Сюди входять тетралогія "Богдан Хмельницький", есе "Богдан Хмельницький, гетьман України" та "Гетьман Іван Мазепа".
Письменник щиро вболівав за долю України, її майбутнє, закликав до духовного прозріння, особливо молоді. "На нашу молодь, наша надія України", - казав він [109, с. 49]. Г. Хоткевич був глибоко переконаний, що почуття національної самосвідомості, любов до рідного краю виникає в серці того, хто знає духовну культуру свого народу, його історію. Саме цим зумовлено те, що майстер слова звернувся до історичної тематики. Письменник підготував навчальний посібник "Історія України", що містить багатий фактичний матеріал від найдавніших часів до кінця XVI століття. У двох інших працях історичної тематики - есе "Богдан Хмельницький, гетьман України" та "Гетьман Іван Мазепа" - Г. Хоткевич звужує коло своєї уваги. Він аналізує конкретні періоди в історії України, не дуже розтягнені в часі, але такі, що багато в чому зумовили подальшу долю нашого народу. Важливе місце у творах автор приділяє висвітленню ролі державного діяча.
У житті кожного народу зберігаються імена найвизначніших історичних постатей, котрі відіграли важливу роль в утвердженні національного самоусвідомлення. Для українців - це Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Іван Підкова, Северин Наливайко, Богдан Хмельницький. Останній - видатний державний і політичний діяч - широко знаний і оспіваний народом. Початок тут поклав героїчний епос (народні думи, історичні пісні, легенди, перекази), а далі були художні твори Григорія Сковороди (збірка "Сад божественних пісень"), Євгена Гребінки (поема "Богдан" сцены из жизни малоросийского гетмана Зиновия Хмельницкого), Тараса Шевченка (поезії "Розрита могила", "Великий льох", "Якби-то ти, Богдане п'яний...", драма "Назар Стодоля"), Юрія Федьковича (драма "Хмельницький"), Михайла Старицького (трилогія "Богдан Хмельницький"), Генріка Сенкевича (трилогія "Вогнем і мечем"), Натана Рибака (роман "Переяславська рада"), Петра Панча (роман "Гомоніла Україна "), Івана Ле (роман "Богдан Хмельницький"), Павла Загребельного (роман "Я, Богдан") тощо. І кожен із них розкриває роль Богдана Хмельницького в історії України [19, с. 21-26, 54 ].
Есе Г. Хоткевича "Богдан Хмельницький, гетьман України" вперше надруковане в 1909-1910 роках у Львові в серії "Альбоми історичних портретів", куди ввійшли ще твори про Івана Мазепу, Павла Скоропадського та Федора Ольгердовича. Перевидання цього альбому відбулося в 1913 році, причому ця серія була власноручно ілюстрована автором, дещо доповнена. У 1991 році видавництво "Дніпро" видрукувало два есе про Богдана Хмельницького та Івана Мазепу під назвою "Два гетьмани" [185, с. 7-105]. Обидва твори написані про тих, хто стояв біля витоків української державності. Есе "Богдан Хмельницький, гетьман України" - це схвильовані, пристрасні роздуми про славні сторінки нашої історії, глибокі, логічно-вмотивовані та динамічні. Як відомо, есе - це "невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне трактування теми" [183, с. 249]. Г. Хоткевич дотримується канонів цього жанру. Поклавши в основу твору конкретні події та відомості про відомих історичних діячів, письменник на перший план висуває гетьмана Богдана Хмельницького, людину, яка зуміла виконати завдання не одного покоління, змінити долю цілого народу. Як зазначає Т. Хом'як, "нібито (як колись древнім євреям Ісуса) послано було Богом народу України Богдана, тобто даного Богом заблукалому народові. Для того, щоб він вивів цей народ із темряви, показав йому нові шляхи розвитку" [181, с. 104]. Саме через цей образ Г. Хоткевич прагне збудити почуття національної самосвідомості, згуртованості з метою звільнення народу від гніту. Тому письменник, свято дотримуючись специфіки есе, трактує "антиномію людина й народ, людина й історія, модифікує проблему усвідомлення відповідальності героя за історичну долю свого народу" [176, с. 45]. При цьому, визначаючи роль окремої людини в епохальних для суспільства процесах, автор підкреслює, що нікому не під силу орієнтуватися в стихії, яка акумулює в собі сотні, тисячі подій, а звичайна людина - і велика, і мала - інколи живе обставинами дня, осягає розумом і серцем велич світу. Тож і розуміє письменник вагу індивідуума, але в тих формах і сферах, які підлягають йому, а потім переростають його, - це стихія, маса, держава,
Справді, гетьман постає як людина великих здібностей і могутнього інтелекту, котра спромоглася піднятися на хвилях історії, розкрити себе передусім у визвольній боротьбі, яку вів народ проти іноземного гніту. Ця боротьба в ХV - ХVII ст. набула значення найважливішої проблеми, від розв'язання якої залежала доля України.
Письменник, звернувшись до минулого, прагне старанно розібратися в ньому, проаналізувати його, узяти найсуттєвіше, вічне, живе, навчити на ньому сучасників, розкрити спадкоємний зв'язок між ним та сьогоденням. Він знайшов, вивчив і осмислив безліч історичних праць та документів - офіційних грамот, угод тощо. Дотримуючись історичної правди, автор змальовує реальну історію, що складає зміст твору, надає йому ідейного звучання. При цьому історичні події та факти майже не перекручуються, діють персонажі, які згадуються й у багатьох документальних свідченнях тієї доби, у численних народних переказах, думах та піснях. На сторінках есе постають образи гетьмана України Богдана Хмельницького, царя московського Олексія Михайловича, писаря війська запорізького І. Виговського, короля польського Яна Казимира. Перед нами проходить галерея образів - представники польської шляхти (Заславський, Конєцпольський тощо), московської верхівки (боярин Бутурлін, патріарх Нікон).
Сюжетна канва також ро