РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика груп хворих та методів їх обстеження
Нами обстежено та проліковано 36 пацієнтів віком від 20 до 44 років, у яких було поставлено діагноз: "Хронічний гіпертрофічний пульпіт". Із них 19 жінок, та 17 чоловіків, що становить 52,8% та 47,2% від загальної кількості пацієнтів відповідно.
Стан органів порожнини рота досліджували за загальноприйнятими методами, які рекомендовані ВООЗ [173].
На схемі зубного ряду при огляді порожнини рота обстежуваного пацієнта, за допомогою умовних знаків, відмічався стан кожного зуба.
Для оцінки стану зубів у пацієнтів під час огляду визначали інтенсивність ураження зубів карієсом (КПВ), де К - каріозні зуби; П - пломбовані; В - видалені. Додавши ці показники можна зробити висновок не тільки про потребу в лікуванні (кількість каріозних зубів), про ступінь забезпечення лікуванням (кількість пломбованих зубів) та про якість лікувальної роботи (кількість видалених зубів), а й про роль зруйнованих зубів у механізмі розвитку захворювання.
У кожного з пацієнтів проводили оцінку гігієни порожнини рота, визначаючи гігієнічний індекс (ГІ) за Green - Vermillion, методом фарбування вестибулярної поверхні 11, зуба, щічних поверхонь 16 та 26 і язичних поверхонь 36, 31 і 46 зубів розчином Шилера - Писарєва (вода дистильована - 40 мл, кристалічний йод - 1 г., йодид калію - 2 г) [174].
Кількісну оцінку проводили за такими показниками: відсутність забарвлення - 0 балів; забарвлення ? поверхні коронки зуба - 1 бал; ? поверхні коронки зуба - 2 бали; більше ? поверхні коронки зуба - 3 бали. Далі кількість балів ділили на кількість обстежених зубів та визначали кількісний гігієнічний індекс. Якісну оцінку проводили за такими критеріями: 0-0,6 бала - хороший показник індексу; 0,7-1,6 - задовільний; 1,7-2,5 - незадовільний; понад 2,5 бала - поганий.
Особливу увагу звертали на симетричність розташування назубних відкладень, в силу того, що у пацієнтів переважає одностороннє жування, що пов'язано з дискомфортними відчуттями на стороні локалізації гіпертрофічного пульпіту.
Клінічний діагноз хронічного гіпертрофічного пульпіту встановлювали після детального вивчення скарг хворого на наявність у порожнині рота зруйнованого зуба, незначну больову реакцію та кровоточивість з зуба під час харчування, наявність у зубі м'ясистого виросту, який спричинює незручність у ротовій порожнині під час прийому їжі та при чищенні зубів. Враховували анамнез захворювання: час появи дискомфортних відчуттів, давності виявлення порожнини в зубі та розростання в ній тканини пульпи, результатів попереднього лікування; даних об'єктивного обстеження: групової належності зубів (2 премоляри верхньої щелепи, 34 моляри верхньої та нижньої щелепи), локалізацію каріозної порожнини в зубі (за Блеком: I клас - 19 зубів, II клас - 17 зубів), її величину по відношенню до об'єму коронки (зруйнована на 1/2, ?, ?) наявність, зовнішній вигляд та величину розрощення. Визначали реакцію причинного зуба на перкусію (порівняльну, горизонтальну та вертикальну), на температурні подразники в діапазоні 18-30?С та на зондування.
Порівняльну перкусію проводили з поряд розташованими зубами та з зубами протилежної сторони щелепи, а вертикальну та горизонтальну - в причинному зубі, визначаючи інтенсивність (відсутня, слабка, помірна, різка) його реакції на перкусію зі сторони тканин періодонту.
Реакцію зуба на температурні подразники в зазначеному діапазоні проводили в момент обстеження пацієнта за методикою Рубіна Л.Р. [175]. Невелику ватну кульку на одну хвилину занурювали у воду заданої температури та швидко прикладали до зуба. Реєстрували ту температуру, на яку зуб відповідав больовою реакцією.
Було проведено вивчення стану пульпи зубів за допомогою електроодонтометрії за загально прийнятою методикою на апараті ЕОМ - 3. Електрозбудливість пульпи визначали з шийки зуба [175].
Стан тканин пародонту вивчали рентгенологічно.
Для уточнення залежності клінічних проявів хронічного гіпертрофічного пульпіту від морфологічних змін в пульпі при даній патології, всіх пацієнтів розділили на групи за віком, статтю, формами хронічного гіпертрофічного пульпіту і давністю захворювання.
До першої вікової групи віднесли 4 пацієнтів 20-24 років; до другої -15 пацієнтів 25-29 років, до третьої - 12 пацієнтів 30-34 років і до четвертої - 5 пацієнтів 35-44 років [173].
Поширеність хронічного гіпертрофічного пульпіту серед чоловіків і жінок не мала суттєвої різниці (р > 0,05), що дало нам змогу об'єднати пацієнтів чоловічої та жіночої статі в одну групу при проведенні морфологічних досліджень.
За формами хронічний гіпертрофічний пульпіт розділили на фіброзну та гранулюючу, а по давності захворювання виділили строки в 4-6 місяців; 7-12 місяців і більше 12 місяців. Загострення хронічного гіпертрофічного пульпіту було нами виявлено лише в анамнезі у 2 пацієнтів. В окрему форму ми його не виділяли тому, що пацієнти за лікуванням на момент підсилення відчуття дискомфорту в причинному зубі, за лікуванням не зверталися.
У всіх пацієнтів на момент огляду загальний стан здоров'я був нами визначений як задовільний. Із перенесених захворювань пацієнти зазначали часті гострі респіраторно-вірусні захворювання, бронхопневмонії, хронічний гастрит.
Матеріал для досліджень забирався в клініці на кафедрі хірургічної стоматології УМСА, кафедрі пропедевтики терапевтичної стоматології, кафедрі терапевтичної стоматології, на базі 4-ї міської клінічної лікарні, обласної стоматологічної поліклініки та центральної районної лікарні м. Полтава. Лікування пацієнтів проводили на кафедрі пропедевтики терапевтичної стоматології Української медичної стоматологічної академії.
2.2. Лікування хронічного гіпертрофічного пульпіту
Для вирішення поставленої задачі, яка стосується рекомендацій щодо вибору метода лікування хронічного гіпертрофічно